Танок Драконів: пісня зради і вогню (Дім дракона)

Колись був один — вогню дім єдиний,
Та з трону злетіла і кров, і причини.
Король ще не вмер, а вже мечі блищать,
Бо сини і доньки не вміють мовчать.

Зелені — на троні, корона в руках,
А чорні — у гніві, у полум’ях плах.
Рейніра — спадкоємиця із честі,
Та Ейґон з короною йде, як на звершення.

Матері-Матільди плетуть павутину,
Ради — мов судді, що мруть без причини.
Алісент очима палить, мов вогонь,
Її син — король, хоч і страх у долонь.

На Драконостромі скликають прокляття,
Всі діти — у зброї, мов тіні завзяття.
Джейс і Люкейр — як вогонь на вітру,
А меч — вже не символ, а згуба добру.

Дракони летять, як вогняні сни,
Та кожен їх подих — це біль і війни.
Мейліс зривається з неба, як грім,
А Вхагар на Ґріна — мов буревій-двійник.

Балада не буде про славу й пісні —
Це танець, де в небі — лиш кров і вогні.
Король Джейхеріс колись мріяв про мир,
Тепер все згоріло — мечами, в зир.

Кров рідна — на землі, мов тінь у воді,
А трон — як примара в вогнянім сні.
Чорні — у траурі, зелені — в страху,
Та кожна із сторін вже вчуває біду.

Рейніра втрачає дітей — одного за ним,
Другий — в небі, мов зоря перед грім.
А Ейґон у троні, але не в собі,
Бо тінь зради ходить за ним у журбі.

І Сіракс, і Ґоуд — мов крила на смерть,
Бо кожен із драконів вже ніс свою твердь.
Зелений з Чорним — не просто конфлікт,
Це бій за саму суть вогняних епік.

Народ — не в опорі, народ вже — у крик,
Бо правлять не мудрі, а ті, хто у втік.
А трон в цій битві — мов тінь на горі,
Стоїть у вогні — не в славі, а в грі.

Їх предки летіли на Верміксах сміло,
А нині — лиш попіл, і правда зотліла.
Танець закінчиться — але що з життям,
Коли все сгоріло — в серцях і в шляхах?

Балада про мечі, про кров і про лють,
Про дім, що себе сам зумів розпнут.
Таргарієнів спадок вогнем засипає,
Бо трон залізний лиш смерть розпинає.