Вірші про героїв що живуть у кіно

Лист із порожнечі — до того, хто ще пам’ятає (Володар перснів та Сільмарилліон)

Тобі, хто ще чує шепіт дерев,
і пам’ятає, як зорі палали без страху.
Я пишу цей лист із краю мовчання —
де залишилась лише попіл і прах.

Колись світ був юний. Невинний. Нескорений.
Пісня Айнур лунала в небесах,
але один звук став тріщиною в гармонії —
і так народилась тиранія у славі.

Моргот, колишній Валар, мов зірка впала,
але забув він світло заради влади.
Він вкрав не просто світильники,
а віру, що добро не піддається отруті.

Він сіяв страх як насіння,
і виводив чудовиська з підземного пилу.
Палив міста, ламав вірність,
і навіть смерть в Арді вже не здавалася святою.

Коли ж його скинули, ми зітхнули —
та лише щоб почути інше дихання.
Саурон — тінь його мислі,
але гостріший, бо вчився на минулому.

Він не бив, а спокушав.
Не палив — а будував пастки в золоті.
Його Перстень — це не зброя,
це дзеркало для слабкості в серці.

Ми бачили, як царі згиналися,
як друзі ставали зрадниками,
як міста вклонялись тьмі,
бо вона здавалася “легшим” вибором.

А він сидів у своїй темній вежі,
і чекав, поки світ сам впаде на коліна.
І хтось упав.

Ми ж залишилися — не цілі, не гучні.
Але пам’ятаємо.

Бо тиранія завжди приходить у блиску.
І її не зупиняють мечі,
а тільки серця, які не забули:
що навіть у ночі… може жити вогонь.

Подобається

#583 в Різне
#75 в Поезія

Відредаговано: 14.10.2025