Вірші про героїв що живуть у кіно
Кохання на межі вічності (Сутінки)
В дощах Форксу, де хмари — мов завіса,
вона з'явилась — мов тиша у листі.
Зі світлом в очах і серцем без панцира,
а він — той, хто ховався від світу в пітьмі.
Його погляд — мов скло, що відбиває небо,
його крок — мов пісня з далекого сну.
Він був вітром, що рвав і беріг водночас,
він був блискавкою в кожному «люблю».
«Я не той, з ким слід залишатись», — шепоче,
«Я — той, хто вбиває, не може любить».
Та вона, не вагаючись, серце протягує —
і кидає світло на прірву у нім.
Він боїться доторку, боїться бажання,
бо може розбити те, чим дихає ніч.
Але кожна хвилина без неї — мов рана,
і навіть безкровному хочеться жить.
Він — безсмертний, із тінню багатьох століть,
вона — тлінна, але рішучіша за вічність.
І хоч доля мовчить, вони йдуть навпомацки,
переплітаючи сумнів з безмежною ніжністю.
Була розлука, мов подих зими,
була боротьба — з вовками, з людьми.
Були битви з тінню, зі злом у короні,
але міцніше за все — їх кохання в долоні.
І ось вона — смертна — обрала пітьму,
не тому, що втекла, а щоб бути з ним знов.
А він — з монстра став тим, хто тримає,
не за кров… а за право на кожен зітх.
Їхній поцілунок — мов з’єднані світи,
його погляд у ній — мов сонце в воді.
І хоча світ змінився, згорів і зник,
вони залишились — не ім’я, а вогні.
Відредаговано: 14.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
