Холод, Дракони й Глум (Гра престолів)

На трон із заліза — шалена черга,
Хоч сядеш — помреш, і швидко, без берег.
Кожен тут грає, плете павутину,
А потім вмирає… або стає тінню.

У Вестеросі — зима істерична,
Влітку завжди — війна епічна.
Північна Стража, мур — ай-ай!
А з-за стіни — хлопці, що кличуть: «гай-гай».

Старки — сім’я із чесною мордою,
Люблять вовків… і смерть з насолодою.
Неда вбили — ну, звісно ж, за честь!
Хто ж думав, що правда — то вирок і хрест?

Король Роберт — любитель вина,
Помер, бо вепра не знав як спинять.
Його сини — від Сірсе, не в тата,
А хто би провів їм ДНК-заняття?

Сансу віддали то Джофрі, то Рамсі,
Дівчина як жменя — у чужих планах.
Ар’я — та взагалі стала ніндзя,
Убиває в масках — без слів, без гриму.

Тіріон — геній із келихом влітку,
Завжди щось знає, хоч мовчить прилипко.
П’є і філософствує, ходить собі,
Але в фіналі — мов Платон у журбі.

Дейєнеріс летить на драконах трьох,
Визволяє рабів… а потім — вогонь!
Всім «Дракарис», хоч хто не прохав,
І зрештою трон вона просто спалила — жах.

Вінтерфелл — всім потрібний замок,
Та там то сніг, то знову балаганок.
Бран дивиться ворон через Wi-Fi,
І стає королем. Бо… хтось мусив, гай-гай.

Серсеї з вином і сарказмом у троні,
Усе в неї йде... поки динаміт у колоні.
Джейме — то з нею, то проти, то знов —
Любов у них — сюжетний парадокс!

Джон Сноу — герой, хоч ніхто не питав,
Він вмер і воскрес, потім знову втратав.
Уродженець Айсбергу з прямою спиною,
Не вміє брехати… та любить свою тітку з блиском.

А фінал — це окрема трагедія-кліп:
Король — хлопець-інтернет, а дракон — в відплив.
Трон розплавив, ніби чайник із мрії,
Бо фентезі теж має право на феєрії.