Вірші про героїв що живуть у кіно
Падіння світанку (Зоряні війни)
Колись у пісках він мріяв про небо,
Шепочучи зіркам, що він — більше, ніж пил.
Його серце палало надією щиро,
І доля співала: «Ти — той, хто змінив».
Його назвали обраним, носієм світу,
У жилах — Сила, у подиху — шлях.
Але страх, мов тінь, гніздився у вітах —
Бо що, як любов — то перший провал?
Палпатін шепотів: «Я врятую кохану»,
Він сіяв неправду, як сіють отруту.
І Енакін, плачучи в тиші душевній,
Схилився, мов буря, що ламає статут.
Храм джедаїв спав під зоряним небом,
Там діти училися з вірою в меч.
А він, колишній герой, не зупинив себе
І Сила мовчала — мов згаслий вогнеч.
Юнлінги дивились з надією в очі,
«Майстре Скайвокер, ви тут, аби…» —
А далі — лиш тиша, мов шепіт на ночі,
Бо світло впало в безодню ганьби.
Він вбив не лише — він зруйнував віру,
Падаванів, що ще вчились дихати миром.
Майстри — мов зірки, що впали з небес,
І кров на піщаних колонах — як хрест.
А Сідіус — демон, що лише сміється,
Бо обраний став мечем без душі.
Бо в жадобі спасіння, у страхові смерті
Він зрадив усе… навіть самого себе.
І стало ім’я нове, мов прокляття:
Дарт Вейдер — не воїн, а попіл у чорному.
І навіть згодом, у вогнянім завію,
Він не побачив світла — лиш спокуту невдоволену.
Відредаговано: 14.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
