Двоє проти тіней (Шерлок)

У Лондоні, де туман мов таємниця,
де дощ малює тінь на кожне віконце,
жили два друга — мов світло й темниця,
де розум і серце плелися в єдине дзеркальце.

Шерлок — мов блискавка в мозку планети,
де думка летить попереду слів.
Зі скрипкою в пальцях, мов лезо ракети,
він правду зривав із чужих берегів.

А Ватсон — мов компас, холодний і чесний,
в бою — мов скеля, що витрима все.
Він тримав опору у світі облеснім,
де логіка часто чужою стає.

Разом ішли — через вбивства і змову,
де злочин ховався за маскою днів.
Один — аналітик, мов блискавка знову,
а другий — мов погляд, де віра живе.

Де Холмс замовкав — Ватсон лишався,
де розум палав — той був за вогонь.
Вони не ламались, не тьмяніли, не клялись —
лише були поряд, мов правда і дзвін.

На Бейкер-стріт — чай і скрипкове тремтіння,
і справи, що кличуть з підземних шляхів.
Та справжня історія — не в злочині й чині,
а в дружбі, що стала за формул більша всіх див.

І навіть коли світ валився без міри,
і навіть коли на кону був весь лад —
вони залишались собі за орбіту,
де логіка з серцем шепочуть: назад — не назад.

Бо світ не для геніїв — світ для людей,
а геній без друга — то голос в пустелі.
І кожен із них, в лабіринті ідей,
знайшов собі дім у неспішному ділі.

Так плинув туман, і змішались історії,
та пам’ять тримає їх — двох і одних.
Бо навіть у тіні, де згасає пророцтво —
вони ще стоять… на сторінках живих.