Танець Драконів: Пісня попелу (Дім дракона)

У Валірійській крові — вогонь і луска,
На троні мечів — химерна казка.
Вони були богами на крилах вогню,
Та спалили себе у троннім танцю.

Коли Старий Король зійшов у тінь,
І крісла лишились без твердих рішень,
Прийшли дві тіні — син і донька,
А за ними — Клятва, Меч і Жага.

Рейніра, перша з крові й волі,
Дочка драконів, горда в болі.
Вона носила на плечах час,
Достойна трону — та в чоловічий час.

Проти неї — зелене знамено,
Ейґон Другий — мечем увінчаний.
Син, якого возвисив страх,
Мати Алісента вела в темний шлях.

І спалахнув Танець між крилами неба,
Дракон проти дракона, брат проти брата.
Не вороги з-за морів, не полчища півночі —
А родина, що скалку встромила у плоть.

Аррак і Вгар, Мелеїс і Сірракс,
Палаючі крики — мов пісня зла.
Вони воювали, неначе жорстокі боги,
Та в кожнім ударі — згасали світи.

Вони вбивали не ворогів — а спадок.
Що з рук Валірії дістали, як дар.
І кожен дракон, що падав з неба,
Сповіщав: кінець крові і слави вже треба.

Рейніру зрадили, як часто буває,
Її з'їли у полум’ї — брат покарав.
А Ейґон лишився — з троном і тінню,
Без крил, без братів, у проклятім вінку.

І коли усе скінчилось в попелі й сажі,
Дім Таргарієнів став лише плямою.
Бо у жадобі до сили, до влади й обману
Вони знищили тих, що тримали їх славу.

Бо не трон із заліза, не корона й меч —
А дракони були їх душею весь вік.
Але хтось з них вирішив, що їх мало,
І знищив найбільше — що з ними літало.