Вітри шуміли понад Валірійським шляхом,
Там, де народжена — з кров’ю і страхом.
Донька бурі, із сріблом у косах,
Слідом за нею — вогонь, у тронах і розносах.
Над нею зірки шептали ім’я,
"Принцеса обіцяна — настане її пора".
Дракони крізь хмари кричали про спадок,
Але світ їй віддячив не честю, а зрадок.
Вона йшла крізь рабство, пісок і вогонь,
Там, де закон — лише клинок і вогонь.
Звільняла людей, крушила кайдани,
Та в серці світів — лише тінь і рани.
Дрогон, Рейгал і Візеріон — три брати,
Її діти, її вогонь, її крила, мости.
Вони горіли в нічному небі,
Але й сльози палили їй серце в потребі.
Корони не звабили, трон був не ціль —
Лише справедливість у кожну біль.
Та ті, що боялись вогню її крові,
Несли вже кинджали в обіймах любові.
Від лицемірів, від радників — брехня,
Падіння настало, хоча ще не весна.
І хто ж підвів її — не ворог, не тінь,
А той, хто кохав, але зрадив один.
Принцеса обіцяна, й мати драконів,
Згоріла у мріях, у зради законах.
Та в серці людей — її полум’я гріє:
Бо навіть у прахах — надія зоріє.
Відредаговано: 14.10.2025