У Семиземлі сурми ревіли (Гра престолів)

У Семиземлі сурми ревіли,
де честі — як бруду в дощі,
п’ятеро мужів у корони вдяглись,
з мрією сісти на трон із голки.

Король на півночі — Робб із вовчим знаком,
дитя помсти й честі, у броні і з люттю.
Кричав: «За Неда! За Північ!» — та скоро
вплутався в шлюби, забувши про клятву.

І з келиха вбитого в «Червонім Весіллі»
текла не лише кров — текла надія.
Бо що таке честь у грі без правил,
де вовки, на жаль, — не завжди хижаки.

Станніс, похмурий мов попіл в каміні,
палив у вогні не лише деревину.
Він звався законним, бо братом був старшим —
але став братовбивцею з поглядом крижаним.

«Вогонь очистить!» — кричав, попіл ковтаючи.
Ворожив на зірках, поки смерть підійшла.
І не бог врятував його в полі зрадливім,
а меч дівчини з Півночі — мов вирок зима.

Балон Ґрейджой — з хвиль і хмелю король,
підняв прапор з кракеном і забув, хто він є.
Зрадник, який замінив синів на амбіції,
і поховав гордість у бурі серед піни.

Коли король — пірат, що вміє тільки палити,
то кораблі стають домовинами,
а спадкоємці — каліками з порожнечею,
яку заповнює хіба солона вода.

Ренлі Баратеон — веселий та милий,
із квіткою на шоломі і усмішкою в рані.
Захотів корони, бо був улюбленцем,
але забув: меч — не брязкальце для світських танців.

Затоптаний тінню — буквально і символічно,
його мрія згасла, як свіча від подиху.
Той, хто грав у вдавану велич,
не витримав ночі, коли блиск згас.

І хто ж ще лишивсь? Ах так, Джоффрі — проклятий
цвях в історії, король-тіран, дитя крові й жаху.
Гарна корона на голові сплячого шершня,
що жалить усіх, поки в чашу не капне смерть.

Його слово — примха, а обіцянка — пустка.
Забавка вбивств, орденів і самовладдя.
Але боги сміялись, коли чашник підійшов,
бо й королям личить смак оленячої отрути.

П’ять королів, п’ять амбіцій, п’ять дурнів
у хороводі мечів і зрад.
Кожен хотів трон — але ніс смерть
усім, кого любив, заради примари влади.

А трон? Він стоїть. Іржавіє. Чекає.
Пильнує нових, ще самовпевненіш.

Бо в Грі Престолів
перемагає… не той, хто корону носить —
а той, хто вчасно мовчить і виживає