Вірш «пам'ять, яка не згорить»
«Пам'ять, яка не згорить»
Тиша, яка кричить
Там, де яблуні падали в ранню росу,
Де дихали вікна у сонному затишку,
Птахи не співають у цьому лісу,
І навіть повітря застигло на згадку.
Вони йшли по вулицях — звичні, свої,
У сірому мареві ранніх туманів.
Несли не хрести — лиш велосипеди старі,
Та віру у завтра без чорних обманів.
Але небо впало в свинцевій імлі,
І світ розколовся на «до» і «після».
Стоять обгорілі скелети землі,
Де кожна стежина — обірвана пісня.
Ти пам’ятаєш той білий бушлат?
І руки, скручені за спиною?
Тут кожен ворог — не просто солдат,
Тут совість стоїть перед стіною.
Вони думали — стерто, сховано в тлін,
Засипано брудом, забуто навіки.
Але з кожних руїн підіймається біль,
І сльози застигли на стомлених віках.
Не пробачим. Не сховаєм у тінь.
Цей біль не змиє ні дощ, ні століття.
Буча — як шрам на серці країни.
Вічна пам'ять. Вічне прокляття.
Відредаговано: 29.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
