Вірші

Мій шкільний твір на тему "Люблю, ненавиджу, приємно, неприємно"

Я люблю, коли навколо

Світ живе, радіє сну,

День приходить після ночі,

Як чекають всі весну.

Ненавиджу все, що може

Причинити зло тобі,

Світу ніжний і чудовий -

Світ великої душі.

Неприємно зустрічати

День народження одній

І в майбутньому чекати

Здійснення найкращих мрій.

І приємно, як на сході

Зустрічає сонце час,

Як хвилює вітер море,

Море щастя та життя.

Чарівна українська квітка

Пам’ятай, як наша

Рідна мова заспівала

В світі на Землі і

Завжди надію дарувала.

І красу нам зберегла.

Українська мова чиста

І прозора, ніжна,

Як вода.

А коли на небі

Тихі зорі, то вони нам

Скажуть уві сні:

«Пам’ятай, як наша

Рідна мова заспівала

Пісню про життя,

Як весну до себе звала в гості

І любов відкрила для

Для душі»

Наша рідна мова

Не загине, буде

Жити в розумі, серцях.

Для краси ми збережемо

Пісню, для душі –

Вірші.

Українська мова –

Українська квітка!

Так живи на радість

Ти завжди!        

13.09.1999.

***

Я вірю, що я досягну завітної мети.

І посміхатися я буду знову, як тоді,

Над тим, що плакала, журилася від ран своїх.

Але не раз скажу, що я люблю весь світ таким.

Мені подобається вітер, море та весна.

Не уявляю я себе без літа, сонця, хмар.

Людині треба падати, щоб прокидатись знов

І бачити очима іншими своє життя.

***

Буває так, що ти не знаєш, як же

Тобі йти далі по дорозі долі.

І ти стоїш на роздоріжжі саме

Єдиної стежини. Йти не хочеш.

Ти пам’ятаєш все, до чого прагнув.

І ось тепер не знаєш: ” А для чого

Ти жив... Ти жив і працював старанно?”

Повір, разів багато встати зможеш!

Таке життя, таке буває з кожним.

Воно допомагає вірним бути

Собі. І мріям, що ведуть всіх знову

До кращої мети, що люблять дуже.

Мій шкільний твір до роману "Собор душі"

Стежки у житті не має

Важчої, ніж шлях у світ,

Де живуть обман і правда;

Ніжність, віра – кривда, злість.

Це життя доросле наше,

Де завжди всі грають роль,

Кожен щось на серці має:

Хто надію, хто любов.

Відшукати кожний мріє

Ту доріжку, що веде

На дорогу долі, світу,

Ту, що можна не знайти.

Бо росте на ній сторіччя

Грубий і товстий бур’ян –

І у ньому ти століття

Все шукаєш рідний шлях.

Треба повністю віддатись