Розділ 5

Віка

Мені з дитинства прививали любов до танцю. Кожного вечору дідусь грав на гітарі, а ми з мамою крутилися по кімнаті, тримаючись за руки. У свої тринадцять я мало не щодня торочила про мрію - затанцювати на шкільному новорічному балу.  В той день мене прийшла підтримати уся родина. Вони зайняли місця у першому ряду, а я несамовито стрибала на місці від радості, спостерігаючи з-за куліс, як бабуся витягає фотоапарат. Моя викладачка допомогла поставити ніжний танець зимової принцеси й позичила красиву білу сукню своєї доньки. Усе мало пройти бездоганно. Але не пройшло… Натомість в перші секунди виступу на мене полилось щось гидотне зверху. А на екрані, що був прямо позаду мене, з’явився напис «Донька потаскухи». Деякі з присутніх почали сміятись. Хтось навіть крикнув моїй матусі, що навіть діти усе розуміють.

Було тупо сподіватись, що однокласники впустять можливість поцькувати нас. Мама народила мене в 17 від незнайомця з клубу. В той час для людей нашого маленького села це було неприйнятним. Наша родина отримала клеймо на все життя, та найбільше діставалось мені у школі.

Після того випадку мрію про танці довелось похоронити. Веселі родинні вечори закінчились. Лише через деякий час я повернулась до танців. Виявилось дригання під музику в навушниках у своїй кімнаті – найкращий спосіб зняти стрес або просто відпочити після тяжкого дня.

Та останнім часом мені хочеться чогось більшого. Чогось правильнішого. Я довго вмовляла себе на цей крок, обговорювала цю ідею з мамою. І от зараз прямую в профком, щоб виступити на концерті з приводу закінчення навчального року.

 Спочатку мене переповнювали страхи, раптом місць вже нема, або я не підійду їм. Проте даремно переживала, голова профкому – Артем виявився приємним хлопцем. Він додав мене в групу, надіслав список танців та повідомив, коли буде перша репетиція.

Після чотирьох пар затрималась у буфеті, зателефонувала бабусі з дідусем і розповіла, що сталось за останній час. Поскаржилась на зведеного брата, на пса. Дідусь, сміючись, запевнив, що обов’язково помститься за мене Віктору, якщо той приїде до них у гості. Я б подивилась на це. Дідусь Микола  такого може придумати, братик потім ще кошмари буде бачити. Саме відключаюсь від телефонної розмови, коли приходить повідомлення від Віктора. Жах, мама дала йому мій номер? Хлопець просить швидше йти на паркувальний майданчик, бо батьки надумали влаштувати сімейний пікнік. Я дуже люблю матусю, але її рвання до дружної родини колись мене доконає.

Проходжу по знайомому коридору, де я осоромилась, і знову натикаюсь на моїх рятівниць. Вони щось обговорюють біля кавового автомата(схоже це їх улюблене місце). Після тої зустрічі в кафе, я вирішила оминати друзів мого братика десятою дорогою. З самого початку не хотіла спілкуватись з ними, а тепер це бажання ще більше укріпилось в голові.

Потихеньку, помаленьку проходжу попід стіною. Головне не дивитись, тоді вони не помітять мене.

- Віко, привіт! – Софія невчасно обертається і помічає мене.

Жах!Жах!Жах!

- Дівчата, - натягую посмішку - привіт!

- Уявляєш, що сталось? – Соня радісно плескає в долоні, - Автомат відремонтували.

- Він не працював три місяці, - Міла закочує очі, - це справді свято.

- Ти маєш спробувати американо зі сливками. – янголя показує мені на потрібну табличку.

- Ні, ні, ні! Ти маєш спробувати лате з карамельним сиропом, - Таміла інший варіант пропонує.

- Я не п’ю кави, - закушую губу й оглядаюсь.

Вони милі зі мною, тільки тому, що я сестра їх друга. В цьому причина. Ніхто просто так не буде милим з тобою. Я це давно зрозуміла і напам’ять завчила.

- Тут є чай.

Софія починає перераховувати усі смаки, показуючи на таблички.

- Я б з радістю, але мене вже чекає Віктор. Ми маємо їхати додому.

Чесно, я думала що й це не спрацює, але дівчата взяли з мене присягу, що я спробую усі види чаю в цьому автоматі й відпустили.

 Вже уявляю невдоволено обличчя містера Досконалості. «Чому я маю тебе чекати?» скаже він. Пихатий індик! Сьогодні зранку він грав зі мною в мовчанку, але відчуваю, що от-от щось має статись. Я ледь знаходжу його позашляховик, серед купи рядів різних автомобілів. Хлопець щось дивиться у телефоні, а поряд з ним треться довгонога білявка з пишним бюстом. Якщо виявиться, що у нього є дівчина, я застрелюсь.

- Привіт, - я вітаюсь радше з білявкою, ніж з нахабою.

- Ти ще хто? – дівчина обводить мене поглядом аля «що це за жалюгідне дівчисько».

- Сестра цього ідіота, Віка. – протягую їй руку.

- Ой, - вона одразу починає усміхатись,- Я Евеліна, дівчина Віктора.  

Ну все, несіть пістолет.

- Ти така гарненька. Я впевнена ми з тобою подружимось. – білявка коротко обіймає мене.

Жах, таких відкритих лицемірів я ще не зустрічала. Дівчина ще деякий час лащиться до Віктора, кліпає своїми оченятами. Здається у неї нервовий тік.

- До зустрічі, кудряшику. - вона цілує мого зведеного брата в губи.

 Точніше ледь не з’їдає його. Хто так цілується? Доводиться відвернутись від цієї тошнотворної парочки. Як тільки білявка залишає нас, я пирхаю від сміху.

- Я могла уявити біля тебе різних дівчат, але Евеліна перевершила усі сподівання. Лицемірка і підлиза.

- Тебе мої дівчата не стосуються.

 Зі мною він не такий добрий, як зі своєю дівчиною.

- Ясно, кудряшику, - застрибую на переднє сидіння й одразу перевіряю стан своєї зачіски у дзеркальці.

- Не називай мене так. – він спеціально повертає дзеркало у свою сторону.

- Вибач, це дозволено тільки Евеліні?  - я хочу вичавити з цієї ситуації максимум мого задоволення і мене вже не зупинити, – Навіть не знаю, кого мені більше шкода.

- Себе пожалій.

- От і пожалію. Ти хоч уявляєш, як довго я вимивала своє волосся від газировки?

Це правда. Я починала боятись, що доведеться стригтись налисо, настільки липкою була голова. Тоді мої великі вуха було б видно завжди. Це було б вагомою причиною для вбивства свого зведеного брата? Про що це я думаю? Як же Евеліна без свого коханого кудряшика? Чиї губи вона буде їсти? Точно. Не подумала про бідолашну. Доведеться залишити Віктора живим. Хоча можливо білявка буде для нього ще більшим покаранням. В такому разі, усі в виграші.