Надія є..

Надія схожа на дорогу в полях:

 дороги ніколи не було,

 але коли по ній проходить багато людей,

 дорога набуває форми.
(Ютанг Лінь)

***

Як виявилося,на це пішло занадто багато часу. За вікном вже була непроглядна ніч,а в палаті горіло світло.

Поруч з нею сиділа дівчина у білому халаті,яку вона вже бачила.

-Дитина..,-вимовила жінка те єдине, що так її турбувало.

Це одразу ж привабило увагу дівчини,яка підбігла до неї. 

Проте,за крок зупинилася, мабуть усвідомивши те, що сказала пацієнтка.

-Я зараз покличу лікаря,-за цими словами вона покинула палату дуже швидким кроком.

Це зовсім не сподобалося жінці,серце якої і так обливається кров'ю. Як таке могло трапитися. Адже завтра вже тридцять перше грудня.

За ним Новий рік. Їй потрібно бути вдома і одягати новорічну ялинку,а не лежати тут. Ще рано..рано було народжувати.

По щоці потекли гарячі сльози,але не варто впадати у відчай. Потрібно зібратися. Вона в лікарні,а отже,все має бути добре.

З її.. дитиною,все має бути добре. 

Двері палати заскрепіли і до неї зайшов чоловік,якого вона вже теж бачила.

-Доброго вечора,пані. Як себе почуваєте?-заговорив він,як тільки підійшов ближче.

-Доброго,я почуваю себе чудово. Але скажіть мені,що з моєю дитиною?-терпець жінки обірвався.

Вона не розуміла чому всі так тягнуть з відповіддю. Невже вони не розуміють, що це для неї питання життя і смерті.

-У вас дівчинка,-повільно говорить він.

-Дівчинка..моя дівчинка,-на мить,на очі жінки знову виступають сльози,-Як вона?-швидко приходить до тями.

-Маля недоношене і..і ще самостійно не дихає. Зараз знаходиться у спеціальному боксі,-далі занадто довго розжовує лікар.

-Але все ж буде добре. Лікарю, скажіть, як є, благаю,-пацієнтка і злилася,і хвилювалася,і не знала, що з усім робити.

-Все залежить від організму дитини. Якщо воно переживе цю добу,то все далі налагодиться,-слова чоловіка били,наче по голові.

Жінка не могла повірити, що це все реальність. 

-А мій чоловік знає? Скажіть скільки потрібно,ми знайдемо будь-які гроші,-почала перебирати всі варіанти.

-Заспокойтеся. Ваш чоловік вже повідомлений належним чином. І розумієте.. іноді гроші нічого не можуть вирішити. Вам краще поспати і набратися сил,-намагався заспокоїти її лікар.

Проте,це зовсім не діяло. Оскільки,як можна було заснути в такій ситуації.

-Я можу її побачити?-голос був,наче побитої собаки.

-Поки ні.. давайте,завтра. Виздоровляйте,-вийшов з палати чоловік.

Настала тиша,хоч шалено хотілося вити і голосити. Але це все залишилося усередині.

Натомість жінка почала молитися всім і вся,щоб її крихітка жила. Щоб вона почала дихати,щоб вона дожила до ранку.

Десь вдалині чулися радісні крики. Офіційно настав Новий рік...

Проте,це було десь далеко і зовсім неважливо. За всю ніч жінка жодного разу не закрила очі. Лише тоді,коли до неї заходили,щоб перевірити стан.

Тільки тоді вона вдавала, що спить.

А насправді жінка молилася,благала,вимолювала життя своїй донечці. Вона її ще не бачила,але любила всім серцем і душею.

Важко було уявити,що дитя,яке росло в неї під серцем..ні. Цього не буде.

Вона візьме свою дівчинку на руки і понесе додому. Де буде недосипати,недоїдати,але глядіти її.

Так і буде,бо по-іншому вона...просто не переживе...

Світанок жінка зустріла в тиші. Сонце повільно виплило з-за горизонту. А далі були нестерпні години очікування,коли їй скажуть вердикт.

Раптом в палату зайшла та сама дівчина,а попереду неї був візок.

-Доброго ранку,вам дозволено побачити дитину,-в цей момент серце жінка впало і наче ожило.

Вона ледь не злетіла з ліжка до того візка. Проте,їй все ж допомогли пересісти. Потім хвилин п'ять пішло на дорогу.

І ось вона опинилася перед великим склом за яким мала бути її крихітка. Але там виявилося порожньо.

-Ми туди прийшли?-перепитує дівчину.

-Так, дивно..я зараз підійду,-залишила вона її саму в коридорі.

В цей момент жінка відчула,як серце повільно розривається і надія залишає її..

Як тут перед очима з'явився її чоловік.

-Люба,наша дівчинка почала самостійно дихати хвилину тому,-одразу ж повідомив чудову,просто неймовірну, новину.

Що фактично повернуло до життя жінку,яка вже ледве залишалася в свідомості.

Саме в цю мить сльози нарешті потекли з очей. Тепер вже,коли все позаду, можна дати волю емоціям..

Чоловік все заспокоював дружину,але та все плакала.