Надія дає нам крила..

         Тільки з глибини відчаю 

 може народитися надія...

 (Вальтер Беньямін)

***

На дворі повільно падав сніг і безліч пухких сніжинок опускалися на землю. Жінка в великій куртці,що прикривала не менш огрядний живіт, швидко, наскільки могла,поспішала додому.

В двох її руках було безліч пакунків,але на це вона не зважала. Оскільки, потрібно було встигнути до того,як додому приїдуть двоє її улюблених чоловіків.

Вона спеціально скористалася їх відсутністю, щоб купити подарунки до Нового року. Звісно, можна було все зробити разом,але який же тоді буде сюрприз.

Хоч вона вагітна,але все ще може пересуватися. Згадавши про свій стан,ніжно провела,більш вільною рукою,по животику.

Хто там вона не знала,бо вважала це поганою прикметою. А тому,весь одяг і тому належне, купляла в нейтральних кольорах.

Сама вагітність була вже дивом для неї. Оскільки,вони з чоловіком намагалися зачати більше трьох років,але все безрезультатно.

Проте,вже за п'ять тижнів їй народжувати. Якраз пройдуть усі свята в колі сім'ї,а тоді можна й до пологового.

Раптом,жінка відчула,як земля пішла з-під ніг. Був сильний удар і стало боляче перед тим,як свідомість залишила її...

Пробудження було важким і не менш болісним. Відкрити очі стало справжнім досягненням,але навколо все крутилося і тряслося.

-Пані,ви чуєте мене?-здалеку долітав незнайомий голос.

Він начебто належав жінці.

Щось відповісти було важко і вона змогла лише кивнути.

-Ми маємо зробити вам екстрений кесарево розтин. Даєте згоду на це?-голос продовжував і дуже вимогливо.

Хоча суть слів була незрозуміла,але жінка все ж знову кивнула. Оскільки, внутрішній голос підказував, що варто це зробити.

Хоча це було єдиним,що вона запам'ятала перед темрявою.

Другий раз відкрити очі стало простіше. Перше,що жінка побачила була крапельниця.

Навколо нікого не було,але вона зрозуміла, що потрапила до лікарні.

Погляд одразу ж перейшов донизу,але по розмірах живота стало зрозуміло, що дитини там не має.

Паніка охопила за лічені секунди настільки, що скувала всі рухи. Було важко дихати та навіть когось покликати 

На щастя,спрацювали монітори до яких вона була підключена.

В палату через хвилину забігла дівчина,а за нею ще чоловік. Обидвоє були в білих халатах. 

Вони стали активно перевіряти стан жінки і щось кололи їй.

-Дитина..,-все що могла вимовити вона.

Правда,відповідь на це так і не отримала..Темрява була занадто сильна та все далі поглинала.

Проте,жінка почала боротися,бо невідомість лякала ще більше. Вона мусить дізнатися, що сталося з її крихіткою.

Сили були затрачені недаремно і жінка знову відкрила очі...