Вір всупереч усьому..

         Віра - це віра, що ви можете, навіть коли здоровий глузд говорить вам, що ви не можете. (Джордж Сітон)

***

Хлопчик ледве дочекався ранку і побіг на двір, щоб запам'ятати усіх та все. Він нарешті усвідомив,яка сила в його руках. Адже варто лише намалювати на склі батьків і вони одразу ж знайдуть до нього дорогу.

Про що він тільки думав раніше. Навіщо так довго тягнув. Але все ж є і хороші сторони. Він переконався, що вікно чарівне і навіть відремонтував телевізор. Тому,саме він залишиться тут про нього на згадку.

І байдуже, що ніхто про це не знатиме. Оскільки,головне, що це знає він. Маля цілий день бігало,гралося і намагалося чимшвидше вбити час до настання вечора.

Проте, цього разу воно не хвилювалося,бо було впевнене,що все вийде. Близько другої години дня хлопчик знову вийшов на вулицю.

Йшов лапатий сніг і не було ані вітру,ані сильного морозу. Таку погоду, можна назвати зимою, просто ідеальною. 

Раптом,він побачив,як хлопці ковзали по снігу. Це було смішне і вражаюче видовище. Адже хто довше всіх проїде,той і отримає виграш.

Кожен раз це було щось різне. Як ви розумієте, скарбів сироти мали небагато. Тому, кожен цінувався занадто високо.

Раптом один з учасників впав і дуже невдало. Оскільки,за секунду почав голосно кричати та плакати, хапаючись постійно за ногу.

Виховательки швидко викликали допомогу і травмованого повезли до лікарні. Версій було багато,але одна з них була найгірша. А саме та,яка передбачала святкування всіх свят хлопчиком у лікарні.

Більше того, ніхто не знав,коли той повернеться і чи буде нормально ходити. Маленькому чарівникові стало дуже шкода бідолаху.

Оскільки,як в такий час можна бути самому. Навіть ще більше ніж тут. Лікарняні стіни лякали та вважалися занадто холодними.

Тому,маля вирішило допомоги і замість свого найбажанішого бажання,загадав зовсім інше. Воно, звісно ж, збулося.

Як завжди, під час вечері. Малий відчув гордість за себе і за те, що він зміг допомогти. Оскільки,чи може бути щось прекрасніше за те, щоб творити добро.

Хіба шкода магії для когось іншого. А про батьків він подумає завтра.

Головне знову дочекатися вечора...

Та на наступний день вкотре не вийшло отримати бажане. Виявилося, що спонсор дитячого будинку  справжній аферист.

Тому,з самого ранку двадцять дев'ятого грудня усіх попередили, що не буде ні новорічної ялинки,ні цукерок,ні навіть свята.

Не міг так просто це забути хлопчик,а тому загадав, щоб все,що було заплановано здійснилося.

Для цього потрібно було добряче попрацювати перед дзеркалом. Адже про нікого не можна було забути.

Ввечері його старання виявилися не марними. До дитячого будинку завітав якийсь незнайомець і пожертвував непристойно велику суму грошей. Її вистачить не тільки не свята,але можна буде і дах відремонтувати.

Одним словом,все  йшло,як ніколи, добре. Хлопець навіть подумав,а що буде,коли його заберуть батьки.

Хто приглядатиме за цим місцем,яке було давно забуте усім і всіма. Може варто комусь передати свій секрет.

Дивом потрібно ділитися, щоб ця магія просто так не зникла і не загубилася. Так і вирішив малий,але спочатку він загадає батьків.

Після того вже буде шукати підходящу кандидатуру.

Нарешті на склі з'явилося зображення трьох людей. Батько,мама і він, малий Степан.

Через таке видовище в дитини скотилися декілька крапель вологи. Він не любив це діло. Оскільки, справжні чоловіки не плачуть. До того ж, якщо хтось побаче,то просто засміють.

Хлопчик витер сльози і ледве став на ноги. Було важко йти від хвилювання. Адже десь там за дверима, його чекають батьки. 

Вони можуть його забрати додому вже сьогодні. Та навіть якщо завтра,то байдуже. Головне, що вони нарешті повернулися за ним.

Кроки давалися важко і серце вилітало з грудей. Проте, останні декілька метрів до столової він просто пролетів.

Хлопчик думав, що відкривши двері він побачить їх. Але дива цього разу не сталося...

Вечеря проходила тихо і рівномірно. За цей день не сталося нічого,щоб можна було обговорити.

Батьки не з'явилися ні через день,ні через два. Після Нового року хлопчик втратив віру і більше не ходив до вікна,що втратило магію.

Мабуть,просто він витратив усі бажання. Точніше на те, що зараз здавалося таким не важливим.

Адже він втратив головне - можливість мати сім'ю.

До Різдва в нього не було настрою ні на що. Він лише їв,спав,дихав і рідко залишав свою кімнату. 

І коли на календарі замайоріла цифра сім, його покликали до кабінету директора. Там він був лише один раз,але дорогу чудово знав.

Постукав ввічливо у двері,а потім зайшов. Йому було не цікаво ні тут знаходитися,ні причини через яку його покликали.

Піднявши свої великі очі він застиг. Оскільки, перед ним не сиділа стара жінка у темних окулярах.