Вір у краще...

                       Віра— це справа не тільки віруючих,                            це справа і невіруючих теж. І щастя                              належить не тільки людям веселим за                        природою своєю, воно належить і                                тим, хто знає. 

                                                        ( Еріх Марія Ремарк)

                                       ***

 У великому сиротинці, яких на жаль, багато на нашій землі, біля вікна сидів хлопчик. На вигляд йому було приблизно років п'ять,а може трохи менше.

Він сумно дивився на бурхливе місто,що відкривалося за цим стареньким склом,яке повністю покрив мороз. Цікаві візерунки створенні самою природою,мало цікавили хлопчика.

Раз у раз він важко зітхав і хмурив свій кирпатий носик. Сині очі,що дивилися вперед, мали незвично сумний вираз. Хлопчик був занадто зосереджений для свого віку, бо все чекав і виглядав батьків...

Він ніяк не міг второпати чому вони так затримуються. Адже ще коли загадав бажання і відправив листа самому Миколаю. То що ж тоді пішло не так, а на календарі вже двадцять шосте грудня.

Може його лист загубився,але таке просто не можливо. Він знав, що зробив усе правильно.

Написав бажання так,щоб ніхто не бачив і пізно ввечері залишивши ліжко,викинув його через вікно.

Вранці перевірив чи лист ще досі десь лежить на землі та не знайшов. Гірко стало хлопчику і він відвернув обличчя від вікна.

Десь здалеку чувся невеликий гамір. Отже,мала бути вечеря. Хлопчик хотів би зараз з'їсти не кашу,а випити какао.

Добре було б ще до нього декілька пиріжків з вишневим повидлом. Та хоча б декілька мандарин і він був би щасливий.

Маля не втрималося і намалювало чудернацький фрукт, що не можна забути зимою. Проте, довго затримуватися більше не міг і почимчикував на вечерю.

Яким же було його здивування,коли на столі він побачив усе, про що тільки що мріяв. Гаряче какао над яким була пара і рум'яні пиріжки.

-Після того,як з'їсте всі отримають мандарини,-оголошує старша вихователька.

Хлопчику хотілося протерти очі від того, що він не вірив реальність це чи сон.

Та не міг довго про це думати і швидко взявся за їжу. 

Збіг це чи просто те вікно було магічним.

Про таке думав він поглинаючи в ліжку дольку за долькою соковитого мандарина. Зараз іти туди не варто,бо можна схопити на горіхи.

Але завтра він повернеться туди і все перевірить...