13. Розкриваються нові подробиці

Раптом позаду нас почувся звук автомобільного двигуна. Я озирнулася і побачила, що до воріт під'їхала маленька червона автівка, дверцята водія відчинилися, і з машини вийшла жінка років тридцяти. Може, вона була й молодша, але жирно наведені чорні брови і завеликі для вузького обличчя губи робили її старшою на вигляд.  Довге  пряме біляве волосся спускалося майже до пояса. 

— Ви до нас? — сказала вона, дивлячись на мене, а мою співрозмовницю вперто ігноруючи. Видно, неприязнь у них була взаємною. 

— Добрий день, Магдочко, — літня жінка поглянула на неї з усмішкою англійської королеви. — Ця дівчина приїхала за оголошенням. Юра ж давав, шукав домашню робітницю. Він, коли Віра поїхала…

— Заходь, — Магдалена кивнула мені, дістала з кишені куртки маленький пульт, натиснула на нього — і ворота відчинилися. На сусідку вона навіть не глянула. 

Я вибачливо усміхнулася до неї, а та тільки плечима знизала. Потім рушила до двору, слідом за червоною автівкою. Вийшовши, Магда зачинила ворота і вже уважніше глянула на мене:

— Валентина така надокучлива. І ще найбільша пліткарка на вулиці! Вона тобі щось про мене розказувала? 

— Ні, — я вирішила особливо не вдаватися в подробиці. — Тільки, що ваш чоловік адвокат і зараз на роботі, а ви кудись поїхали. Я вже думала повертатися назад до міста…

— Ну, тобі пощастило, що я якраз приїхала, — вона відчинила вхідні двері і жестом запросила мене досередини. — Будемо знайомитися. Юрій справді адвокат, але ми не одружені. Поки що, — вона інтонацією наголосила це слово.   — Бо його дружина не погодилася дати йому розлучення і кудись поїхала. Тепер треба або знайти її, або чекати певний час, поки ту дивачку оголосять безвісти зниклою…

— А вона дійсно зникла? — запитала я. 

— Я думаю, втекла від чоловіка, — Магда змовницьки підморгнула мені. 

— З коханцем? 

— Та ну, який у такої може бути коханець! Вона ж негарна! Ну, не зовсім страшидло, але така собі сіра мишка…

— Мабуть, вона була багатою, що Юрій з нею одружився? — я розуміла, що мені пора пересунулися на тему своїх обов’язків чи ще чогось нейтрального, але не могла. 

— Її батько з Юрієм були бізнесовими партнерами. Вірніше, Юра спершу був помічником у батька Віри, відразу після універу. Потім став його правою рукою, ну і одружився з його дочкою… А потім її батько помер від раку і адвокатською конторою став керувати Зотов. Там ми з ним і познайомилися. Я секретаркою була у Віриного батька. Ну, він хороший був, шкода, що помер… Віра теж непогана, тиха така, я думаю, Юра її дістав своїми придурками… Він казав, що вона його бісить. Що все в ній виводить його з рівноваги — від  зовнішності до голосу. До речі, голос у неї був цілком приємним. Чимось схожим на ваш…

Я відчула, як у мене всередині ніби холодок пробіг. 

— Мабуть, непросто жити з людиною, яка тебе бісить, — тихо сказала, відводячи погляд. 

— Ага, особливо, якщо та людина закохана в тебе і бігає за тобою, немов та собачка, — Магда весело захихотіла...