Глава 12: Шах, мат і старий лис

Глава 12: Шах, мат і старий лис

Вечір перед Радою Роду опустився на Гліф важкою оксамитовою завісою. В кабінеті Мортімера фон Кроу пахло дорогим тютюном, старим папером і ледь відчутним озоном — ознакою того, що будинок перебував у стані бойової готовності.

За масивним дубовим столом, окрім господаря, сиділи двоє: лорд Оствальд, чиї шрами на руках розповідали про битви краще за будь-які хроніки, та маркіза Едмонд, лідерка «нейтральних», яка тримала спину так рівно, ніби її корсет був відлитий із платини.

— Ну що, Мортімере, — порушила тишу маркіза, повільно обертаючи в руках келих. — Твій «тераріум» вирує вже п'ять днів. Ми з Оствальдом уважно спостерігали за кожним кроком твоєї підопічної. Мушу визнати, дівчинка має потенціал, але її методи... це хаос у чистому вигляді. Давайте по фактах, — Едмонд поправила окуляри. — Понеділок. Хід із пшеничним борошном та паприкою для баронеси Шарлотти. Це було дитяче, грубе шкідництво. Вона мало не зірвала сніданок через банальне бажання розважитись. Стратегічна помилка — вона показала зуби занадто рано.

— О, бачили б ви, як вона після цього посміхалася! — розплився в усмішці Мортімер, ігноруючи зауваження про «помилку». — Чистенька, акуратна, справжнє янголятко, навідміну від тих днів коли вона майже не виходить зі своєї лабораторії. Вона ж не просто борошно розсипала, вона вирахувала траєкторію, за якою Шарлотта трясе перукою! Це ж яка координація рухів у моєї дівчинки, яка уважність до деталей!

Оствальд хмикнув, прочищаючи горло. 

— Вівторок. Обід. Витягти на світло боргові розписки кузена Бернарда прямо при всіх. Ефективно? Так. Але вона нажила собі смертельного ворога, замість того, щоб тримати його на короткому повідку. Вона не залишила йому шляху для відступу. У великій грі це називається «невиправдана жорстокість».

— Жорстокість? Та ви що! Це ж була перша самостійна спроба роботи з архівами! Сама знайшла, сама проаналізувала, сама подала. Вона у мене така допитлива, жоден брудний папірець повз її носа не проскочить. І як чітко вона назвала суму відсотків! Ви чули цей голос? Музика, а не дикція.

— Середа, — маркіза Едмонд невблаганно продовжувала список. — Інцидент із рожевим киселем, що пахне борделем. Мортімере, це був повний провал з точки зору конспірації. Вона використала магію, щоб принизити Клотільду. Тепер табори Аурелії волають про «аномалію». Магія має бути непомітним кинджалом, а не рожевою кувалдою на весь стіл.

— Кувалдою? — герцог переможно підняв вказівний палець. — Це була імпровізація! Ви помітили, як вона поєднала іскру Повітря з пам'яттю каменю? Вона ж тільки-но почала відчувати будинок, а вже видала таку складну магічну конструкцію. Та інші діти в її віці... ну, тобто інші початківці, ледь свічку можуть запалити, а Міра — справжній магічний оркестр! І колір... такий насичений, такий зухвалий! Смак у дитини просто бездоганний.

— Четвер, — Оствальд потер шрам на щоці. — Юній і статуя— це вже на межі. Вона ледь не довела хлопця до серцевого нападу. Замість того, щоб залучити його на свій бік через його слабкості, вона його просто залякала. Страх — поганий союзник на Раді Роду.

— Юній — бовдур, — відрізав Мортімер, але тут же знову «розтанув». — А як вона тримала спину, коли він на неї кричав? Бачили? Ані тіні переляку. А як вона пальчиками перебирала ту іскру? Це ж дрібна моторика вищого рівня! Так вишукано поставила злодія на місце. Каспар каже, вона навіть не спітніла.

— І нарешті, сьогоднішній день, — Едмонд зітхнула, розуміючи, що критикувати Мірею перед Мортімером — це все одно, що сварити сонце за те, що воно яскраве. — Вона забарикадувалася в кабінеті й ігнорує всі спроби «опозиції» вийти на контакт. Вона просто чекає битви, замість того, щоб плести інтриги й переманювати нейтралів. Вона не політик, Мортімере.

— Вона — Кроу! — гордо вигукнув Мортімер, ляснувши долонею по столу. — Вона готується! Ви бачили ці стоси книг біля її ліжка? Дитина читає Кодекс на ніч замість казок. Вона так зосереджено хмурить носика, коли бачить складний параграф — ну просто копія мене в кращі роки. Вона не інтриги плете, вона фундамент будує! Ви ж подивіться, як вона підросла за цей тиждень — погляд став сталевий, крок впевнений... справжня герцогиня, хоч зараз на трон!

Оствальд і Едмонд перезирнулися. В кабінеті на мить стало тихо. Маркіза повільно поставила келих на стіл і уважно подивилася на Мортімера, який все ще сяяв від задоволення, згадуючи кожну «капость» своєї вихованки.

— Знаєш, Мортімере, — сказав лорд Оствальд, важко спираючись на свою тростину. — Ми йшли сюди, щоб обговорити «об’єкт». Порахувати шанси дівчинки на виживання і вирішити, чи варто нам втручатися, щоб зберегти рід від ганьби. Але дивлячись на твою фізіономію... вся ця аналітика втрачає сенс. Ти ж не просто знайшов спадкоємицю, старий ти бовдуре.

— Саме так, — підхопила маркіза Едмонд, і в її голосі зникла професійна холодність. — Ти не знайшов інструмент для збереження титулу. Ти знайшов доньку. І судячи з того, як ти виправдовуєш навіть її рожевий кисіль — ти вже програв їй цю війну за батьківське серце.

Мортімер відкинувся на спинку крісла. Його обличчя пом’якшало, а суворі зморшки біля рота, які роками здавалися викарбуваними з каменю, нарешті розгладилися.

— Ви праві, — тихо відповів він. — Спершу вона була лише обов'язком. А потім вона вперше подивилася на мене своїми чорними очима і запитала, чому в моїй бібліотеці так багато пилу і так мало життя. І я зрозумів, що це не вона потребує мого захисту. Це мій дім, і я сам, потребували її хаосу, щоб знову почати дихати. Вона стала для мене найдорожчим, що є в цьому світі.І завтра я покажу цим стерв'ятникам, що буває, коли хтось намагається образити мою дитину.

Маркіза Едмонд зітхнула, її погляд став незвично теплим. 

— Це чуттєво, Мортімере. Але Аурелія розірве її завтра на Раді. Закон — це зброя, і в неї її більше.

— Ви впевнені? — Мортімер хитро примружився. — Каспаре, принеси папку «Альфа».