Глава 10: Паломництво стерв'ятників та крижана ввічливість

Глава 10: Паломництво стерв'ятників та крижана ввічливість

​ Коли Золота Печатка на акті вдочеріння Міреї ще не встигла охолонути, Гліф здригнувся. Вчинок Мортімера фон Кроу — непохитного лева, який раптом зробив своєю спадкоємицею дівчину з вулиці — став для аристократії не просто новиною, а оголошенням магічної війни. Генеалогічні дерева вельможних родин, які десятиліттями плекалися ретельніше за аркадійські орхідеї, миттєво скинули листя від гніву.

Але в Гліфі закон важив більше за істерики, а магічна печатка Корвуса була силою, проти якої не піде навіть король, який на відміну від аристократії особисто ознайомився із документом. Тоді леді Аурелія Веларіс, дивлячись на те, як затухає протест безхребетної еліти Гліфу, вступила у гру. Вона не кричала — вона діяла як отрута, що повільно розчиняє сталь. Об’їжджаючи голови п’ятдесяти семи гілок роду, вона шепотіла про те, що «дике полум’я» безрідної дівчинки спалить їхні спільні сейфи. Її аргумент бив точно в ціль:

— Сьогодні цей старий маразматик привів у дім безродну відьму, а завтра ваш спадок вилетить у трубу, бо вона захоче перефарбувати сонце в рожевий колір.

​Аурелія витягла на світло напівзабутий пункт Кодексу: якщо дії глави роду загрожують його існуванню, нащадки мають право на Раду Роду.

 І цей день настав.

​ Маєток фон Кроу, що звик до тиші бібліотек та рідкісних спалахів озону від експериментів Міреї, тепер задихався. Повітря було отруєне сумішшю важкої пудри, кінського поту від десятків карет та тим специфічним ароматом «старих грошей», який Мірея називала запахом нафталіну та невиправданих надій.

​— Подивися на них, — прошепотіла Мірея, стоячи за важкою оксамитовою портьєрою поруч із Флемою. — Баронеса Шарлотта дивиться на люстру так хворобливо, ніби та — її власна дитина, яку в неї підступно викрали. Мої пальці сверблять, Емо. Одне маленьке клацання — і її перука стане найяскравішим факелом у цьому королівстві.

​— Стримуйся, Міро, — так само тихо відповіла Флема. Вона витончено поправила окуляри, за якими ховався погляд, що вже встиг проаналізувати вартість кожного ювелірного виробу в кімнаті. — Якщо ти їх підпалиш зараз, ми не дізнаємося, хто з них привіз найцікавішу отруту в подарунок. До того ж, Каспар щойно начистив цей паркет. Попіл від баронес дуже важко виводити, він залишає жирні плями від пихи. Дихай глибше — прошепотіла Флема, затягуючи подругу за масивну колону. В руках вона стискала невеликий блокнот, списаний дрібним почерком. — Я три ночі вивчала їхнє генеалогічне древо. Це не родина, це тераріум, де кожен намагається вкусити сусіда за хвіст.

Мірея роздратовано поправила комірець сукні, що здавався їй зашморгом. — Їх надто багато, Емо. Я відчуваю їхню жадібність шкірою. Вона свербить.

— Звісно, свербить. Ти для них — не людина, а помилка в бухгалтерському обліку їх спадку, — Флема поправила окуляри й кивнула на натовп. — Давай я познайомлю тебе з цим бестіарієм. Поглянь ліворуч. Це табір Аурелії. Підступні, жадібні бовдури. Їм начхати на чистоту крові, вони просто побачили в тобі шанс відкусити шматок від спадку Мортімера.

Флема вказала на жінку в неймовірно високій перуці, яка щойно ледь не збила лорнетом вазу. 

— Графиня Лоран, тридцять друга гілка. Відома тим, що намагалася засудити власного чоловіка за те, що він занадто голосно дихав уві сні, заважаючи їй бачити сни про діаманти. А поруч із нею — віконт Бернард. Він вважає себе великим стратегом, хоча єдине, що він зміг успішно захопити у своєму житті, це зайва порція десерту на королівському прийомі. Вони підуть за Аурелією, поки вона обіцяє їм золоті гори.

 Флема розвернула Мірею трохи праворуч, де чоловіки стояли рівно, наче на параді. 

— А ось це — Лоялісти. Політики, воїни, державні службовці. Люди ієрархії. Для них світ простий: є Голова Роду, і його слово — закон. Мортімер сказав «донька», значить, вони будуть бити кожного, хто скаже «відьма».

Вона кивнула на велетня з обличчям, посіченим шрамами. — Лорд Оствальд із «Залізних Кроу». Кажуть, він одного разу зупинив бунт у Феррумі, просто переглянувши список порушників своїм фірмовим поглядом. Якщо він на твоєму боці, тобі не потрібні стіни — тобі достатньо його тіні.

— А ті, що стоять окремо? — Мірея кивнула на групу людей біля каміна, які не долучалися до загального галасу.

— Найнебезпечніші, — тихо відповіла Флема. — Нейтральні. Їх очолює маркіза Едмонд. Ці люди не слухають пліток і не ведуться на маніпуляції Аурелії. Вони вірять лише фактам. Зараз вони препарують тебе поглядами, намагаючись зрозуміти, чи ти — загроза для роду, чи його порятунок. Їхня справедливість абсолютно холодна. Якщо ти зможеш переконати їх — Аурелія залишиться ні з чим.- підсумувала Емма вказавши поглядом на задоволену собою та влаштованим нею  переполосі графиню.

У центрі вітальні, наче флагман серед іржавих барок, стояла леді Аурелія. По обидва боки від неї, наче два полюси магніту, височіли її сини. Каспіан, чий ідеально вичищений мундир інквізитора здавався символом наелектризованого порядку, та Юліан — у камзолі, що вартував річного бюджету маленького села, з чарівною, дещо лінивою посмішкою людини, яка прийшла на дуже цікаву виставу.

— Мортімере, — промовила Аурелія голосом, що міг би заморозити океан у липні. Вона елегантно зняла рукавичку, вивчаючи свій манікюр. — Я бачу, ти зовсім перестав стежити за вентиляцією. Тут пахне... магічним гаром. Чи це запах твого здорового глузду, що догорає на жертовнику старечого маразму?

Мортімер, що сидів у своєму кріслі з виглядом людини, яка випадково проковтнула лимон, але насолоджується цим, повільно підняв очі від газети.

— Ауреліє, люба. Твоя краса все ще здатна засліплювати, шкода тільки, що вона не засліплює твою жадібність. Каспіане, підійди ближче. Скажи, твоїй матері не тиснуть корсети? Бо вона виглядає так, ніби їй бракує кисню для елементарної ввічливості в моєму домі.