Глава 8: Домашній штиль та паперові барикади

Глава 8: Домашній штиль та паперові барикади

​Ранок у маєтку фон Кроу вперше за довгий час не нагадував вибухове поле заряджене ефіром стихій. Сонце Гліфу, зазвичай стримане й холодне, сьогодні щедро заливало вітальню золотом, виграючи на кришталевих підвісках люстри. Мірея прокинулася з дивним, майже забутим відчуттям: її внутрішній вогонь більше не нагадував розлючену дику кішку, що кидається на прути клітки. Після розмови з Мортімером він перетворився на рівне, впевнене тепло в грудях. Тепер, знаючи, що вона не просто «магічний актив», а донька, обрана герцогом та визнана самим Корвусом, Міра відчувала, як світ навколо стає чіткішим.

​День закрутився у звичному, але тепер приємному ритмі. На задньому дворі, де повітря пахло росою та доглянутим садом, Айкана проводила щоденне «виховання духу». Малий Лу, затято сопучи, намагався повторити випад дерев’яним мечем. Його рухи були кумедними, але в очах світилася та сама впертість, що й у його батька Вальмара.

​— Лу, ти знову намагаєшся розрубати повітря силою волі, а треба — силою рівноваги, — спокійно зауважила Ая, стоячи нерухомо, наче статуя, посеред галявини.

​— Аю, я просто хочу, щоб воно свистіло! — вигукнув хлопчик, роблячи черговий пірует і ледь не збиваючи вазу з квітами.

​Міра, яка спостерігала за цим із тераси, не втрималася. Вона клацнула пальцями, і легкий потік повітря підхопив Лу за комір, допомагаючи йому втримати рівновагу в останній момент.

​— Для свисту потрібна швидкість, малий, а для швидкості — обід! — засміялася вона, спускаючись до них. — Аю, залиш муштру на потім. Нам сьогодні ще треба переконати Теріана, що його нова система заземлення не потребує мого повного емоційного штилю. Це ж нудно!

Ая повільно прибрала пасмо волосся з обличчя і з удаваним сумом зітхнула, ховаючи тренувальний меч. 

— Нудно? Міро, «нудно» — це коли ти просто сидиш у бібліотеці. А от коли через твій «не штиль» у герцога в кабінеті самозаймаються штори, це вже називається «пожежна небезпека другого ступеня». Теріан намагається врятувати маєток, а не закути в кайдани твій вільний дух.

Міра закотила очі, підхоплюючи Лу на руки, від чого той захоплено заверещав. 

— Штори були занадто пишними, вони самі просилися на переробку! І взагалі, якщо система заземлення не витримує маленької іскри натхнення, то гріш ціна такій системі. Правда, Лу? Ми за прогрес чи за старі мідні дроти?

Лу, не зовсім

розуміючи суть, але відчуваючи підтримку, активно закивав:   — За качку! Гільда казала, що сьогодні на обід качка!

— Бачиш? У дитини правильні пріоритети, — поблажливо кинула Міра через плече, уже прямуючи до дверей. — До того ж нам дійсно варто поспішити, бо якщо ми запізнемось на обід, Гільда вирішить, що хтось захворів, і почне лікувати нас своїм фірмовим відваром із гіркого кореня. А це гірше за будь-яку муштру.

Ранкова суєта, навколо тренувального майданчика,що плавно, наче тепла хвиля, перетікала в полудень наповненений жартами та легкими суперечками, поступово розчинилася в прохолоді кам'яних коридорів. Поки вони дісталися їдальні, обіднє сонце вже встигло заповнити дім золотими стовпами пилу, що танцювали в повітрі.

​ Велика їдальня, яка ще вчора здавалася Мірі судилищем, сьогодні була затишною гаванню. На столі парувала запечена качка, а Гільда, задоволено буркочучи, підкладала Лу додаткову порцію пирога. 

Проте ідилію дещо псувала гора кореспонденції на краю столу герцога. Стос конвертів виглядав так само непривітно, як і звіт про магічні викиди, нагадуючи, що спокій у цьому домі — річ дуже крихка.

​Мортімер розгортав сувої з таким виглядом, ніби препарував особливо неприємних комах.

— О, послухайте це, — прохрипів він, піднімаючи лист із гербом оріонських кузенів. — «Дорогий кузене Мортімере, ми глибоко занепокоєні чутками про вашу нову... протеже. Чи не здається вам, що присутність відьми з таким дефіцитом етикету кидає тінь на наші архіви?» Оріонці завжди були майстрами пасивного презирства.

​— «Дефіцит етикету»? — Міра ледь не подавилася соком. — Це вони про той випадок, коли я випадково підпалила шнурки їхнього повіреного? Так він сам винен, не треба було так офіційно тупати!

​— А ось ще краще, — Ема підхопила лист із печаткою Ферруму. — «Просимо врахувати, що присутність неконтрольованої стихії в закритих просторах Логосу є порушенням пожежної безпеки розділу чотири».

​— О, пожежна безпека! — підхопила Міра, і в її очах спалахнули пустотливі іскри. — Мортімере, передай їм, що я — найефективніша система опалення, яку цей маєток бачив за сто років. І якщо їм холодно від власної занудності, я можу прийти й особисто їх «зігріти».

​За столом вибухнув сміх. Навіть Каспар, що розливав чай, дозволив собі ледь помітну посмішку.

Наступні дві години в їдальні маєтку фон Кроу можна було б сміливо заносити до архівів як «Велике паперове побоїще». Повітря пахло розмарином від запеченої качки, медом від пирогів Гільди та легким, ледь вловимим ароматом паленого пергаменту — це Міра, не втримавшись, випадково спопелила край особливо нахабного конверта.

​— О, а ось і наша важка артилерія з Ейдосу! — Мортімер виловив із купи сувій, перев’язаний стрічкою такої яскравої фуксії, що очі починали сльозитися. — Баронеса Варнаш висловлює щире співчуття моєму «потьмареному розуму» і пропонує надіслати нам набір заспокійливих пахощів, аби вивітрити з дому запах... як вона це назвала?.. «вуличного зухвальства».

​— «Вуличне зухвальство»? — Міра зобразила глибоку замисленість, підпираючи щоку рукою. — Емо, нагадай мені, це вона минулого року на балу намагалася втиснути себе в корсет на два розміри менший і в результаті не змогла вимовити жодного слова складнішого за «так»?

​— Саме вона, — Ема витончено відрізала шматочок качки, її очі іскрилися від прихованих веселощів. — Кажуть, її етикет настільки бездоганний, що вона навіть непритомніє за строго визначеним графіком.