Пролог

Мені здавалося, що місця, красивішого за Вало, не існує. Але з приходом зими я усвідомила, що засніжене Вало – диво природи.
  Містечко, засипане пухким снігом, вже майже місяць жило у спокої: люди порались по господарству, готувалися до пишних свят, на вулицях гралися діти. Усюди був сміх, лунали розмови, у вікнах будинків горіло світло… Вало знову стало звичайним та спокійним містечком. Не можу сказати, що це повністю моя заслуга, але місцеві вважають саме так. Я, Нарін Еріді, довела, що місцеву красуню згубив не таємничий звір, а власна мачуха. І саме тому я нарешті перестала бути "чужинкою". Вало вже стало рідним для мене.
  Як і густий ліс неподалік, у якому я проводила багато часу, вивчаючи та збираючи різноманітні трави та квіти для виготовлення ліків, адже тепер я – місцева цілителька. Я і досі здивована, що жителі Вало не проти цього: вони залюбки ходять до мене, щоб придбати різні напої від застуди чи ще якоїсь хвороби. Схоже, вони довіряють мені, хоч і не здогадуються про мою справжню сутність…
  Але дехто все ж дізнався усю правду про мене. Цей чоловік лише за якийсь місяць став для мене усім, що я маю. Ліам Керн, у якого я, на жаль чи на щастя, закохана до нестями, і сам виявився не просто звичайним молодиком. Хто б міг подумати, що у Вало справді жив перевертень… Не такий злий та суворий, як його уявляли місцеві, але все ж таки. І як виявилося, відьма та перевертень можуть стати ще тією парочкою…
  Здавалося, що я нарешті можу відпустити та забути минуле. У мене є улюблене заняття, коханий чоловік, нові друзі, цікаві знайомі, затишний будиночок… Невже я можу перегорнути сторінку свого життя і почати все з початку? Невже у відьми все буде "довго та щасливо"?