Розділ 36. Заплутався

Олександр Хмельницький

грудень 2012 року

"Це не ревнощі", — повторюю собі. Вкотре повторюю, але все марно. Я не знаю, що відчуваю, не можу цього зрозуміти. Що це за насмішка долі? Ну чому все так відбувається?!

Бачу напружену фігуру брата, він намагається розгледіти за спинами моєї зграї одну єдину людину. Хоча яка це в біса людина? Звичайна сука! Причому боягузлива, ховається за чужими спинами, закривши обличчя руками. Ну і плювати, що це я їй сказав так робити! Це ж не означає, що їй можна... Що їй можна? Бути чиєюсь дівкою? Коли це почало мене так сильно хвилювати та злити?

Стискаю руки в кулаки, зупиняю брата одним поглядом. Він не розумів, що відбувається, до цього. Скільки разів уже бачив на його обличчі такий вираз, зазвичай він так дивиться виключно на свого діда, коли той наказує йому.

Кирило сказав, що інші зграї теж скоро будуть тут, але це оголошення зникло кудись на тлі сірих очей, сповнених лише злості, і як би мені не хотілося визнавати — ревнощів. Так вона і справді та дівчина, з якою його намагався звести дід? Не можу повірити, що братові сподобалася ТАКА дівчина. Особливо в те, що він закохався в неї настільки сильно, що пішов проти діда.

Але ревнощі, ці чортові ревнощі... Їх не підкупиш заявою, що це все безглуздо, бо було в минулому. Яке тут минуле, коли він зараз так дивиться на неї?! Вони знають одне одного давно, не дарма ж в одному місті жили стільки років. Чому Іван взагалі не розповідав про нього, щоб усе так по-дурному розкрилося зараз? Але чому ним виявився саме він? Чому, мій брат?

Звір гарчить у грудях, так сильно хоче вбити того, хто дивиться на неї. Убити мого брата, людину, життя якої для мене значить значно більше за життя будь-кого з моєї зграї.

"ВОНА МОЯ!!!" — гуркоче звір з такою силою, що його ревнощі та лють можуть стримати виключно мої злість і біль.

Руки сіпаються від напруги, і не тільки в мене. Він поки що не розуміє, мій брат не розуміє, що насправді відбувається. Та я й сам не розумію, це занадто неправильно. У житті просто не буває таких збігів.

З'являється наш головний біль і проблема — зграя диких перевертнів на чолі з Ельнаром. Вічно проблеми з ними, не можуть спокійно прийти як люди або хоча б перевертні. Вічно бійки влаштовують і все через їхню єдину вовчицю. Їхній головний буквально біситься, що він їй не сподобався. Навіть не так, її вовча іпостась ненавидить його настільки, що навіть обряд, який міг би зв'язати цю дивну парочку, не подіяв. Ось і зараз її б'ють за те, що огризається і не виконує накази. Дійство не для людей зі слабкими нервами, от і Дарина перелякано закричала, а мій недоумкуватий братик до неї кинувся. Довелося втримати його за плече, хоча треба було тримати її! Коли ця дурепа, під дружне мовчання решти, наважилася захищати їхню вовчицю, у мене очі з орбіт повилазили. Ця боягузка пішла захищати якусь уперше побачену вовчицю, до того ж несе таку маячню, що всіх присутніх перевертнів на коня посадила.

— Дарина!!! — кричу на неї, обіцяючи, що, якщо вона зараз же не почне думати головою над тим, що робить, я її сам уб'ю. Але ця ідіотка продовжила ігнорувати те, що відбувається навколо, навіть коли один із хлопців Ельнара на неї свою лапу поклав. Що тоді почалося, дах ледь не знесло, мій звір майже миттєво не захопив контроль, його стримала її винятково нахабна фраза і скидання кінцівки перевертня. Коли це сталося, схопив цього за шкірку і кинув через себе, щоб знав, що чіпати моє не можна. Важкий рик вийшов сам собою, і через те, що я вліз у справи іншої зграї, все пішло не за планом. Щоправда, це зробив не тільки я, а й усі мої, і брат. Зграю Ельнара давно потрібно було провчити, але робити це так, відкрито, порушуючи всі закони... Так не схоже на мене й особливо на брата. Хоча мене порадувало, що і на його оклик вона теж не відповіла. Щоправда, всю малину і невеликий спаринг з оскаженілим альфою диких довелося припинити через появу нашої настирливої вовчиці. З'явилася під кінець, коли ми з братом уже скрутили цього ідіота, який вічно псує настрій. Знайшла поглядом мене, по спині пішли неприємні мурашки. Здається, я розумію, чому альфа вовчиці така рідкість — їх постійно хочеться вбити. Зірка, як її називають у її зграї зі східної частини країни, вони до нас рідко заглядають і як завжди невчасно. Якось не на часі згадалися слова Михайла про запитання, що йому ставила ось ця ось Зірка, й Іван, який заради неї став перевертнем. Якось я про це забув зовсім. Очікував ниття і бабської романтики, але отримав лише "Даша" від здивованого хлопця, і звертався він зовсім не до сестри. Так нашу Зірку теж Дариною звати. Ну що тут скажеш, ім'я ризикує стати моїм особистим гемороєм, не інакше.

На всю гору чується гарчання, від нього по тілу проходить хвиля тремтіння. Кілька людей зі зграї Рената і Зірки падають на коліна. Дихання перехоплює, не можу повірити, що це чую. Як виявляється, не тільки я, а й інші теж здивовано дивляться на джерело рику. Саме ж джерело гарчання, анітрохи не зніяковівши від такої уваги, навмисно голосно бубонить щось про те, що треба нас усіх дихлофосом труїти.

От не знаю, чому в мене на губах усмішка? Проводжаю її поглядом до будинку і, лише коли йде, можу полегшено зітхнути, як, утім, і решта. Звір у паніці, просто рве і метає всередині. Знає, що це було за відчуття, що воно означає і йому це знання не подобається. З декого вийшла б непогана альфа, але цього ніколи не станеться, я не дозволю.

**

Ніздрі все ще лоскоче знайомий запах, його просто неможливо забути. Запах її крові душить, як і раніше, лякає звіра. Складно сказати, що ця тварюка відчуває до товстухи, але ще складніше зрозуміти, що діється в моїй голові. У тому, що смердюча вовчиця ще викине щось таке, я не сумнівався. Все-таки її зграя винятково раз на рік на людську подобу перетворюється, та й чутки ходять про те, що вони не гребують полювати на заблукалих у їхньому лісі людей. Хто ж знав, що вона зробить це так швидко, скориставшись ситуацією.