Розділ V. Жертва

Розділ V
 

"Жертва"

********************
 

   Лабомар нещодавно заступив на варту, піднявся сходами на дерев`яні стіни і завмер, вглядаючись в темний горизонт. Інколи звідти лунали поодинокі вигуки диких звірів або сполоханих птахів, однак небезпеки видно не було.

   Чоловік позіхнув, почухав вістрям списа потилицю, тоді глянув на командира Лесса, що стояв трішки осторонь і пильно вдивлявся на північ.

– Чекаєте підкріплення? – спитав від нудьги Лабомар, а коли не почув відповіді, підійшов ближче, – Командире?

   Лесс із зусиллями відірвав погляд від темряви, подивився на вартового, скривив губи.

– Пройдися краще вздовж північної стіни, аніж тут базікай! – гаркнув Лесс, і тоді спустився з укріплень. Лабомар сплюнув через зубці і пішов виконувати наказ.

   Усіх селян із вечора заганяли за укріплення, в надії захистити від несподіваного нападу чужинців. Власне, їх приходу очікували кожної хвилини, тому настрої у вартових та мешканців Довгорову були не найкращі. Лише вчора із поселення виїхало чотири підводи із старими та немічними, однак більше лорд Ягелін наказав нікого не випускати.

– Так у нас тут людей не залишиться! – кричав він, широко розкривши ротяку. А коли ніхто не чув, додавав: – Якщо прийдуть чужинці, нехай краще почнуть різати тих, від кого найменше користі.

   На щастя чи на горе, але ці думки залишилися при лордові. Ягелін уже другий день розсилав гонців до найближчих сіл та міст, попереджаючи їх про небезпеку та просячи допомоги. Біда була в тому, що ніхто не горів бажанням віддавати на захист Довгорову здорових та боєздатних чоловіків, адже ті могли знадобитися при захисті інших поселень.

   Лесс же не гаяв часу, дав наказ максимально підготуватися до бою: запастися мастилом, стесати дерев`яні колоди і поставити їх перед ворітьми, роздати кожному із вартових луки та стріли, а самим лайдакам щодня вправлятися в стрільбі із лука...Але цього всього було замало.

   Глупої ночі всюди загорілися вогні, мешканці позалізали в халупи, перед цим загнали худобу в сараї і зачинили на засуви. Командир Лесс заступив на варту, підіймаючись сходами стикнувся із Лабомаром.

– Усе спокійно? – спитав у вартового командир мимохідь.

– Тихо, як в борделі без повій.

– Йди відпочивай, жартівник бісів! – відмахнувся Лесс. Йому зараз було зовсім не до жартів.

   "Звідки вони вдарять? – думав він, здійнявши погляд вгору, де розкинулося тисячі світил та Місяць, – І чи вдарять вони взагалі?"

   Він відволікся, глянув на чотирьох вартових, які тихо перемовлялися та інколи із чогось сміялися. Тоді кинув погляд на внутрішній двір, посередині якого горіло вогнище. Можливо, зір у Лесса із віком погіршився, однак він на мить встиг помітити рух біля кузні Астара. Щось темне на чотирьох лапах прошмигнуло до двору, окинуло оком обстановку. І тоді ж задерло високо голову та завило.

– Напад!!! Вони всередині! – закричав що є міці командир. Вартові на стінах спохватилися, розгублено перезиралися.

   Двір заполонили темні постаті, поміж яких інколи виринали створіння, схожі на величезних вовків. Один із таких кинувся на найближчого вартового, повалив того на землю і під жахливі крики вкусив бідолаху прямо за обличчя.

   Довгорів однієї страшної миті перетворився на пекло.

   Вартові, що збігли сходами зі стін, одразу наткнулися на загін озброєних воїнів, чиї вовчі накидки робили їх схожими на звірів. Однак думати та дивуватися часу не було, нападники кинулися на жертв із диким шаленством та силою. Лесс зіскочив із сходів за спинами ворогів, вдарив мечем, поваливши декількох на землю.

– Командире, позаду! – загорланив Камед, молодий хлопчик, якому нещодавно виповнилося сімнадцять. – Вовк!

   Лесс різко розвернувся, і тоді ж на нього накинулося велике кудлате створіння, повалило своєю вагою на землю. Зуби клацнули перед самісіньким обличчям, а пазурі звіра рвали одяг та плоть. Довкола стояв гармидер, крики, бряцкання зброї та моторошне завивання, однак для Лесса зараз залишалися кровожерливі очі звіра та його гострі зубища. Чоловік відхилився вправо, ухиляючись від нових ударів, але збагнув, що скинути звіра не вийде. І тут на поміч прийшов молодий Камед, увігнав списа в спину вовку, від чого той гаркнув та відскочив.

– Вставайте, командире! Вони всюди! – загорланив, зриваючи голос, Камед. Хлопчина став над Лессом, прикриваючи його від нового нападу. Командир важко переводив подих, міцніше стиснув в руках меча, підвівся. Весь подертий та закривавлений, він став поруч із Камедом, швидко оцінив ситуацію довкола. І жахнувся.

   Воїни-вовки дуже швидко відтіснили залогу Довгорову під ворота, загнавши таким чином декілька десятків чоловік в глухий кут. Молоді хлопчаки та старі вояки нічого не могли протиставити звіриній силі та лютим атакам чужинців, а особливо велетенським вовкам, що кидалися на маленьку групу захисників і раз по разу витягували якогось необачного бідолаху за руки або ноги.