Розділ III. Гінець

Розділ III

"Гінець"




************************
 

   Широкий шлях вів Юстана прямісінько на північ, петляючи між яругами та невеличкими скелями, званих в народі Карликовими. Обабіч виринули густі зарослі, одного разу із них вискочив дикий олень, спинився посеред дороги, налякано глянув на хлопчину і тут-таки дременув в кущі.

   Юстан ніколи ще не був так довго сам. Раніше він неодноразово їздив із батьком у довгі подорожі, де доводилося ночувати під відкритим небом або ж в корчмі. Але ось уже півдня він їхав сам-один, і невдовзі доведеться шукати місце для ночівлі. А знаючи місцеві краї й особливо те, що неподалік бродять усілякі вбивці, Юстан молився богам про тепле ліжко та безпечний сон.

   У дорогу його спорядили доволі непогано: дали мапу, трішки кременя (для вогнища), невеликий мішок із харчами, ну і звичайно ж короткого меча, що висів на поясі і всю дорогу заважав. Листа від старости хлопчина заховав глибоко під сорочку, тому витягнути його зможуть лише із його трупа. Принаймні так собі гадав юнак.

   Уже зовсім скоро стали западати сутінки, і довкола почала збиратися ляклива та невідома темрява. Юстан глянув на мапу, довго водив пальцем від одного пункта до іншого. За його підрахунками, від Довгорову до Картарена було добрих дві доби шляху, це при тому, що доведеться зупинитися в Мідноярі і набрати припасів для коня.

   "Якщо не хочу ночувати при дорозі, потрібно доїхати до найближчого села. – малий глянув на маленьку цяточку на мапі, вдумливо почухав потилицю, – Великий Млин найближче. Тай до того ж, там живуть знайомі батька."

   Юстан швидко сховав мапу, смикнув віжками і помчав вперед. Не помітив, як темрява оточила його, звузила огляд і притупила увагу. Він не міг відчути жахіття, що почали вилазити на полювання.

   Шлях повернув різко вправо, опускався в низину. Опинившись на пагорбі, хлопець примружився, вдивився вперед. Ледь помітне світло смолоскипів.

   "Великий Млин. Встиг!"

   Він уже присвиснув від радості, насунув шапку на потилицю і тільки взявся за віжки. І тут зліва від нього, з боку високих кущів щось загарчало. Хлопець на мить закам`янів, широко розплющеними очима глянув на кущі, звідки на нього витаращилася пара червоних очей. Юстан не зміг відірвати погляду, так і стояв на місці, а червоні баньки пожирали його, змушували боятися.

   Знову рик. Юстан зміг розгледіти силует істоти, що зачаїлася в темряві, і тут-таки збагнув, що це був не вовк і навіть не вовкособ[1]. Хлопець колись бачив такого, а тому розумів, що не можуть вони бути настільки масивними та високими. А ще не мають червоних очей.

   Здавалося, хлопець не зможе зробити жодного руху, не вимовить і слова. Страх паралізував його, однак цього не можна було сказати про Гоноровку. Кобила смикнулася з місця, ледь не вибивши вершника із сідла, стрімголов погнала в бік селища. Позаду завило, загарчало, а із кущів вилетіла велика кудлата істота і на своїх чотирьох розпочала погоню.

   Юстан останньої миті встиг схопитися навіть не за віжки, а за гриву тварини, притиснувся до довгої шиї та заплющив очі, повністю довіряючи своє життя Гоноровці. Кобила мчала стрімголов, її підганяло важке дихання істоти за спиною. З дороги летіла курява, дика скачка вибивала повітря із грудей.

   Ось уже перші хати чітко висіклися перед очима Юстана, який наважився трішки підвести голову. Його серце дико калатало, кобила мчала з усіх ніг, а позаду бігла смерть.

   "Невже про такі пригоди я мріяв?!"

   Хлопчина подумав про це тоді, коли порятунок уже був близьким, а здалеку навіть показався хтось із людей. Гоноровка несла його швидше вітру, і мало яка істота змогла б перегнати цю кобилу. Принаймні такими думками себе заспокоював наляканий хлопець. Однак прогадав.

   Останньої миті щось темне промайнуло зліва, рвануло його за бік, вирвало із сідла з неймовірною силою та повалило на землю. Коняка так і помчала далі, здіймаючи куряву, а Юстан при падінні важко вдарився головою, відчув, як істота хапає його зубами за ногу і тягне в протилежний від села бік. І коли біль став нестерпним, хлопчина не витримав й втратив свідомість.

   Очікуваного нападу поки що не сталося, однак зовсім скоро до Довгорову дійшли чутки про нові напади, зовсім неподалік. І до того похмурі та напружені мешканці зараз виглядали наляканими, а дехто готувався відправити дітей із невеличким загоном варти до найближчого міста. Можливо, бодай кам`яні стіни захистять їх.

   Однак за цими чутками, прийшла звістка, що стала для коваля Астара жахливим ударом.

– Як лише один кінь? – запитував він уже втретє у загнаного гінця, що сидів на лаві та відпочивав після виснажливої скачки, – Коли це сталося?!