10 Артефакторний цех

Ніч принесла холод, від якого не рятували навіть розпечені горни. Коли основна частина загону пішла на стіни, а виснажені жінки поснули прямо за столами, схиливши голови на металеву стружку, Бйорн повернувся до майстерні.

Він був без шолома. Його волосся злиплося від поту й пилу, а в очах горів той самий нездоровий вогонь, що й у Рагнара, але без тіні стриманості Альфи. Він підійшов до мого столу й важко сперся на нього руками, перекинувши кілька готових амулетів.

— Ти все ще працюєш, — його голос був низьким, із тваринним хрипом. — Вперта, як і всі з Срібного Озера.

Я не підняла очей. Пальці продовжували затягувати дріт на кристалі, хоча шкіра на пучках уже давно злізла до крові. — Робота сама себе не зробить, Бйорне. Ти ж хочеш дожити до ранку.

Він раптом перехопив мою руку. Його хватка була залізною, пальці впилися в зап'ястя саме там, де браслет-блок тиснув на шкіру. Бйорн потягнув мене на себе, змушуючи підвестися й стати майже впритул до його важкої броні.

— Слухай сюди, Айло. Облога триватиме недовго. Магістри Порожнечі не підуть звідси, поки не зрівняють ці мури з землею. Коли ворог прорветься, я віддам наказ про відступ. Мої хлопці підуть таємними стежками, де жодна тінь їх не наздожене.

Він нахилився до мого вуха, обпалюючи шкіру гарячим подихом, у якому змішалися запахи вина та крові. — Твій Рагнар далеко. Він викинув тебе сюди здихати. Настоятелька віддасть тебе чорнокнижникам першою, щоб виграти собі зайву хвилину життя. Але ти можеш піти зі мною. Будеш моєю... особистою розрадою. Я знайду тобі місце в своєму наметі, нагодую і захищу. Ну? Краще гріти ліжко переможця, ніж стати паливом для алхіміків Альтії, чи не так?

Я відчула, як усередині мене щось тріснуло. Не від страху. Від чистої, концентрованої огиди, яка раптом переросла в холодну лють. Я повільно підняла погляд, зустрівшись із його впевненими очима.

— Ти пропонуєш мені «рятунок» у обмін на те, що я стану твоєю підстилкою? — мій голос звучав напрочуд рівно, без жодного тремтіння.

— Я пропоную тобі життя, дурна, — він шкірився, впевнений у своїй перемозі.

Я різко висмикнула руку. Біль у хребті спалахнув з новою силою, але цього разу він не паралізував, а наче підживив ту Темряву, що затаїлася всередині.

— Життя з тобою — це просто інша форма каторги, Бйорне. Ти такий самий, як і Рагнар. Ви думаєте, що жінки — це артефакти, які можна купувати, ламати або переставляти з місця на місце.

Я зробила крок назад, міцно стиснувши в руці гострий різець для металу. — Можеш йти своїми стежками. Можеш лишати тут усіх цих жінок на розтерзання. Але не смій думати, що я боюся чорнокнижників більше, ніж твого «милосердя». Геть звідси.

Бйорн завмер. Його обличчя перекосилося від образи, а в зіницях спалахнув дикий звір. На мить мені здалося, що він ударить мене або просто розірве горло прямо тут, серед мовчазних амулетів.

— Що ж, — вицідив він крізь зуби. — Тоді здихай разом із цим мотлохом. Коли Магістри почнуть висмоктувати твою душу, ти ще згадаєш мій намет.

Він розвернувся і вийшов, з гуркотом зачинивши за собою важкі дубові двері.

Я залишилася одна в тьмяному світлі згасаючих горнів. Мої руки тремтіли не від утоми, а від жагучого бажання жити — жити всупереч їм усім. Я подивилася на ряди жінок, що спали на підлозі, на стіни монастиря, які здригалися від далеких ударів магічних таранних знарядь.

Всі вони були приречені. Бйорн не збирався захищати їх — він просто чекав моменту, щоб втекти, забравши краще спорядження. Гріхопадіння Бйорна, зрада Рагнара, байдужість Настоятельки — усе це сплелося в один гордіїв вузол.

Я повільно опустилася на лаву. Руки тремтіли так сильно, що я не могла втримати різець.

«Він просто піде, — промайнуло в голові. — Він забере своїх воїнів, а нас залишить зачиненими в цих стінах, як худобу на забій».

Ця думка була тверезою і крижаною. Вона випалила залишки страху, залишивши по собі тільки суху, гарячу ненависть. Не ту, що веде до великих планів, а ту, що змушує стиснути зуби й працювати далі, щоб просто не збожеволіти.

Я подивилася на розібраний артефакт перед собою. Я не знала, як його «переробити» чи «підкорити». Я взагалі мало що розуміла в цій клятій магії, яка тримала цей світ за горло. Але я знала одне: Бйорн хоче, щоб я зламалася і приповзла до нього. А Рагнар хоче, щоб я тихо зникла.

Я взяла наступний кристал. Мої пальці, вкриті порізами від металевої стружки, знову торкнулися холодних граней.

За вікном знову гухнуло — облогова машина ворога вдарила по зовнішньому муру, і дрібний пил посипався зі стелі прямо на мої креслення. Я витерла його тильною стороною долоні, залишивши на папері брудний слід.

Треба було збирати наступний амулет. Руки все ще тремтіли, але я змусила себе затиснути мідний дріт. Якщо я не могла змінити свою долю, я принаймні могла не дати їм задоволення побачити мій розпач. Я просто продовжувала крутити дріт, слухаючи, як за стінами згущується ніч, яка для багатьох у цьому монастирі мала стати останньою.