8.1

Наступного ранку я чекала на найгірше. Я сиділа на краєчку ліжка, дослухаючись до кожного кроку в коридорі, очікуючи, що зараз двері розчиняться і мене потягнуть у карцер або назад у крижані стоки.

Але коли засув нарешті клацнув, на порозі з’явилася не Брунгільда з розгніваним обличчям і не охоронці. Це була молода послушниця, яка виглядала наляканою до смерті.

— Йди за мною. Матір Ола чекає в архіві, — кинула вона і швидко розвернулася, навіть не чекаючи моєї відповіді.

Архів монастиря Луни знаходився у найвищій вежі, де повітря було сухим і пахло столітніми пергаментами. Коли я увійшла, Настоятелька стояла біля довгого столу, заваленого сувоями та книгами. Поруч із нею лежав той самий кухарський фоліант, який я вчора намагалася відкрити.

Ола довго мовчала, пронизуючи мене своїм крижаним поглядом.

— Сестра Агата, яка тридцять років опікувалася нашою бібліотекою та накладала захисні печатки на господарські книги, занедужала. Лихоманка забрала її розум, і я боюся, що вона вже не повернеться до роботи, — почала Настоятелька голосом, у якому не було ні краплі співчуття. — А книги мають властивість «вередувати», коли за ними ніхто не доглядає. Магічні замки слабшають або, навпаки, затягуються так, що папір починає тліти.

Вона зробила крок до мене, і я мимоволі напружилася.

— Ти вчора зробила те, що не під силу жодній звичайній людині без іскри. Ти розімкнула замок Агати. Я не знаю, як ти це зробила — чи то залишки твоєї колишньої сили, чи то якась хитра наука твого клану. Але зараз мені байдуже.

Вона вказала на стоси книг, що височіли вздовж стін.

— Кухня почекає. Ти працюватимеш тут. Твоє завдання — перевіряти цілісність магічних печаток на архівах і систематизувати записи, до яких ніхто не міг підступитися місяцями. Якщо книга почне «кусатися» — ти повинна її заспокоїти.

Я відчула, як у мене перехопило подих. Це було краще за кухню. Це було краще за все, про що я могла мріяти. Архів — це не просто книги рецептів. Це історія, це знання про магію, це, можливо, карти земель навколо монастиря.

— Я… я розумію, Матір Ола, — відповіла я, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Не тіш себе ілюзіями, Айло, — Настоятелька звузила очі. — Це не милість. Це необхідність. Якщо я помічу, що ти читаєш те, що тобі не дозволено, або якщо хоч один аркуш зникне — ти пошкодуєш, що не втопилася в стоках підземелля. За кожним твоїм рухом стежитимуть.

Вона вийшла, залишивши мене в тиші вежі. Я підійшла до найближчої полиці й обережно торкнулася корінця масивної книги, обтягнутої шкірою. Від неї виходило слабке поколювання — магічний замок.

Я заплющила очі. Тепер у мене був легальний доступ до знань. Поки всі думатимуть, що я просто виконую нудну роботу, я шукатиму шлях до свого зцілення.

Десь глибоко всередині знову натягнулася невидима нитка. Я відчула спалах роздратування Рагнара — він був далеко, але його емоції накочували на мене хвилями. «Цікаво, — подумала я, — чи знаєш ти, Альфо, що твоя „зрадниця“ тепер володіє ключами від знань, які ти так старанно намагався в мене відібрати?»

Я взяла першу книгу і сіла за стіл. Моя справжня гра тільки починалася.