8 Помилка в інгрідієнтах

Кухня монастиря була місцем, де панував залізний порядок і важкий запах дріжджів. Брунгільда, головна кухарка, ставилася до своїх обов’язків як до священнодійства, хоча готувала здебільшого просту їжу. Проте для сестер-настоятельок і гостей вона мала особливий фоліант — стару, засмальцьовану книгу рецептів, що зберігалася на окремій полиці під замком.

Того дня Брунгільда забула ключ у замку, поспішаючи розібратися з недолугою помічницею, яка перекинула чан із молоком.

Я не втрималася. Поки на кухні панував хаос, я підійшла до полиці. Мої пальці торкнулися обкладинки. Книга не була магічною в повному розумінні цього слова, але на ній стояв простий «замок-оберіг» — примітивне закляття, яке мало б ударити по руках будь-яку непосвячену людину.

Але я бачила цей замок інакше. Завдяки нічному читанню таємної книги зі стоків, я помітила, що магічні вузли на замку розташовані точно так само, як нервові сплетіння в лікті. Це було питання не сили, а точності. Я натиснула на дві точки на палітурці, імітуючи блокування нервового імпульсу, і замок беззвучно клацнув.

Я почала гарячково гортати сторінки, шукаючи розділ про святкові пироги — там часто використовували дорогі спеції та рідкісні трави. Мені потрібно було знати, що з інгредієнтів є в коморі, щоб зрозуміти, чи зможу я виготовити стимулятор для своєї пошкодженої спини.

— «Корінь золотого терну, настоїти на меду… змішати з витяжкою опію…» — шепотіли мої губи. Це було воно. Майже ідентично до того, що я бачила в таємній книзі, але замасковано під рецепт зміцнювального напою для хворих сестер.

— Що ти там робиш, негіднице?!

Голос Брунгільди прогримів, як обвал у горах. Я не встигла навіть відсахнутися. Важка рука кухарки вчепилася мені у волосся, смикаючи назад. Книга з гуркотом впала на стіл.

— Ти... ти відчинила її? — очі Брунгільди округлилися від люті та забобонного страху. — На цій книзі замок ставила сама Вища Сестра! Ніхто з брудних в’язнів не може торкатися її без дозволу!

— Я просто хотіла подивитися рецепт хліба... — почала я, але вона не слухала.

— Брешеш! Ти вишукувала щось інше! Злодійка! Відьма!

Вона потягла мене через усю кухню до коридору. Мої ноги чіплялися за пороги, спина знову відгукнулася різким болем, але Брунгільда була невблаганною. Вона кинула мене на підлогу перед кабінетом Настоятельки.

Через кілька хвилин Матір Ола вже стояла наді мною. Брунгільда, затинаючись, пояснювала, що я не просто торкнулася книги, а якимось чином «розплутала» замок.

— Вона читала її, Матір Ола. Її очі бігали по сторінках, наче вона розуміла кожне слово, — кухарка ледь не хрестилася.

Настоятелька повільно підійшла до мене. Її обличчя було непроникним, але в очах спалахнув небезпечний вогник.

— Я думала, що ти просто зламана лялька, Айло, — тихо промовила вона. — Але ти небезпечніша, ніж здається. Розплутати магічний замок без краплі магії в крові... це або диво, або дуже чорні знання.

Вона нахилилася ближче, так що я відчула запах ладану від її одягу.

— За тебе заплачено велике золото, щоб ти була в теплі. Але золото не дає права пхати носа в секрети монастиря. Ти повертаєшся до роботи, але відтепер — під постійним наглядом. І якщо я ще раз почую про твою цікавість до книг... жодне золото Рагнара не врятує тебе від карцеру в скелі, де немає навіть повітря.

Мене відвели назад, але не в підземелля, а в мою келію. Двері замкнули на два засуви.

Я сиділа в темряві, важко дихаючи. Я припустилася помилки. Моя впертість і жага до знань ледь не видали мене. Але тепер я знала головне: у звичайній книзі рецептів є те, що мені потрібно. І тепер я знала, що мій спосіб «обходу» магії через біологію працює.

Я обережно торкнулася матраца, під яким лежала справжня, темна книга. Мені треба бути хитрішою. Якщо вони побачили в мені загрозу — вони будуть стежити за кожним кроком. А Рагнар... якщо йому донесуть, що я «занадто розумна» для простої каторжниці, він може приїхати знову. І цього разу він не буде годувати мене супом.

Я закрила очі, відчуваючи, як істинний зв'язок знову натягується. Десь далеко Рагнар напевно відчув мою тривогу. Чи він теж зараз не спить? Чи його теж мучить це дике, незрозуміле притяжіння до тієї, яку він наказав стерти в порошок?

— Твоє золото купило мені кухню, Рагнаре, — прошепотіла я. — Але мої мізки куплять мені свободу. Навіть якщо для цього доведеться пройти крізь пекло.