Щасливий день

Як завжди влітку ми з мамою поїхали в експедицію до Судака, де режисер Є. Шерстобітов знімав черговий «шедевр» під назвою «Акваланги на дні». Це була рафінована, хімічно чиста маячня сивої кобили, яку могли придумати тільки в країні рад. У двох словах сюжет такий: злісні та підступні імперіалісти пачками запускали в СРСР різних шпигунів і на цю тему в кінематографі утворився цілий культурний шар приблизно тієї ж якості, що й згадані мною «Акваланги». Останній «шедевр» був цікавий новаторським підходом у справі шпигунства. Там шпигуни йшли під воду десь у нейтральних водах, після чого пливли у бік берега, залишали акваланги у потрібному місці на дні, і після цього – спокійнісінько вилазили на… міському пляжі! Проте, пильні піонери, розкрили всі підступні задуми, і загалом – хепі-енд, у радянському розумінні цього слова, цілком відбувся.

Було мені тоді чотири роки, а мамі, відповідно – двадцять чотири, і мабуть тому подальша пригода і стала можливою: молодість, безбашення…
Розселили всю знімальну групу по приватних будинках. Наші господарі мали двох дітей. Павлик був для мене вже недосяжно дорослим, йому було цілих сім років, і він навіть збирався тієї осені йти до школи! А його сестрі Олі було взагалі – вісім! Обходилися вони зі мною добре, а Павлик і зовсім мене опікав. Якось він із найсерйознішим виглядом став кудись збиратися. На мої розпитування він коротко відповідав:

– На рибалку! Барабульку ловитиму.
Про таємничу рибу під назвою «барабулька», я почув уперше, але в ту ж секунду переконався, що це щось порівнянне з жар-птахом або, на крайній кінець із щукою відомого дурня Ємелі, про якого мама мені нещодавно читала. Загалом, я теж став збиратися в дорогу.
– Ти куди це? – запитала мама.
- На рибалку, з Павликом, - відповів я, як само собою зрозуміле.
– Що? Яку ще рибалку! Сиди вдома! А коли я з роботи повернусь – підемо на пляж.
Я раптом чітко усвідомив, що найцікавіший у світі похід може відбутися взагалі без мене! Та як це? І я почав шалено ревти. Зрештою, мама покликала Павлика.
- Ти правда на рибалку йдеш?
- Так, - відповів він, - А що?
– І тебе батьки відпускають?
- Звичайно ... - Павлик явно не розумів причини таких розпитувань.
- А там не небезпечно?
Павлик знизав плечима:
– А що там небезпечного? Стоїш на камені і закидаєш волосінь...
– А там глибоко? - Мама теж явно не розуміла, як батьки могли дозволити Павлику самому ходити до моря і лазити там по якомусь каменю.
- Не дуже ... - відповів Павлик спокійно, - Є кілька місць, де з головою буде ...
- І ти хочеш узяти його із собою? - Мама вказала на мене, і я відразу перестав ревти і затамував подих.
- Можу, якщо ви дозволяєте… - все також незворушно відповів Павлик.
Його впевненість, вірогідно, якимось чином переконала маму, але відпускати мене їй дуже не хотілося:
- Але ж у нього навіть вудки немає! - Вдалася вона до останнього доводу.
– Там вудка не потрібна. Волосінь і поплавець. Я йому дам, маю зайву.
Я засяяв. У той момент я був вдячний Павлику просто, як рятівнику життя!
Наївна мама вирішила все ж таки знайти слабке місце в позиції «морського вовка» і запитала:
- А хробаки в тебе є?
Павлик був щиро здивований:
- Які ще хробаки?
- Ну, на що ви будете рибу цю вашу барабульку ловити?
– Як на що? – здивувався Павлик, – на мідію…
Загалом Павлик здався мамі цілком серьозним та надійним, і вона мене відпустила! Моєму щастю ніяких меж не було. Павлик ішов спокійно, як і личить солідній дорослій людині, а я майже скакав навколо нього і обсипав питаннями. На більшість із них Павлик відповідав знову ж таки цілком солідно:
- Прийдемо і все сам побачиш!

І ми прийшли. То справді був непривабливий берег, повний величезних округлих валунів, більшість у тому числі поросла водоростями, переважно вже висохлими. Павлик скочив на один із них, потім на другий, і кивнув мені, мовляв, чого стоїш? Я наслідував приклад. Поки Павлик мені пояснював, що до чого до нас приєдналися ще два хлопчики, приблизно віку Павлика. Нас познайомили, і мені навіть потиснули руку. Один із пацанів висловився скептично, мовляв, сьогодні риболовлі не буде: вітер від берега. Інший сказав, що тут як пощастить, і одразу запитав, чи ми наколупали мидій ? Павлик відповів негативно, потім наказав мені сидіти на камені, а сам стрибнув на берег. Не кажучи далі ні слова, він повністю роздягнувся, навіть, що мене вразило, труси зняв, і нітрохи не бентежачись, заліз у воду. Інші пацани ніякої уваги на нього не звернули, і за хвилину проробили те ж саме.
Павлик зайшов у воду по груди, і зігнувшись щось робив руками під водою, і я ніяк не міг зрозуміти, що саме. Потім він виліз, і я побачив у нього в руках штук п'ять маленьких черепашок, яких він кинув поряд зі свохм одягом. Щирячись на сонце, він одягнув лише труси та майку, і стрибнувши на камінь, де сидів я, повідомив:

- Мідії! На них ловитимемо!
Я, зрозуміло, не заперечував. Павлик узяв невеликий камінь, і розбивши одну з черепашок, розділив її на три частини невеликим ножем. Потім він дістав із своєї сумки дві картонки, з намотаною на них ліскою з поплавцем і грузилом. 

- Роби, як я! - Сказав Павлик і нанизав одну третину черепашки на гачок. Потім він розмотав волосінь і закинув її на кілька метрів від каменю, на якому ми сиділи.
Я спробував усе це повторити, але в мене то ліска заплутувалася, то черепашка зривалася з гачка. Павлик виявляв чудеса терпіння: 

- Дивись ще раз! - І він повільно повторив усю процедуру.
Лише вчетверте, у мене вже щось стало виходити, і тоді я нарешті закинув свою волосінь достатньо далеко. На той час Павлик упіймав вже дві рибки, довжиною з олівець. У мене ж спіймалася лише одна, але Павлик заявив, що це риба-собака, і що її їсти не можна! Потім він упіймав ще дві, а я, нарешті, одну, але зовсім невелику, і Павлик наказав її викинути. Так ми сиділи та сиділи. Павлик упіймав уже з десяток, а я тільки одну, але Павлик сказав, що це – хороша риба, набагато краще, ніж барабулька… Не пам'ятаю, як він її назвав. А потім у мене гачок зачепився за щось, я став тягнути і так, і сяк, і в результаті звалився з каменю у воду! Усі пацани покидали свої снасті і як були – кинулися мене рятувати. Правду кажучи, я умів непогано плавати, і рятувати мене потреби особливої ​​не було, але цей порив мене тоді сильно вразив.