Нічний ліс, велитенські дерева, блакитна луна. Під одним з дерев лежить кремезний воїн, з виду 22-23 роки, увесь в ранах та крові. Це був чемпіон гладіаторської арени по імені Рейвен.
Вигравши останню гладіаторську битву, і ставши чемпіоном. На нього почали вести полювання, вбивці приходили до нього ледь не що дня і що ночі, намагалися підставити в злочині, заколоти, отруїти, але він все здужав. До поки одного разу на дорозі до лісу у якому як говорили місцеві з’явився туман, його друзі, з якими він був знайомий не перший рік, не встромили йому ніж у спину. Зброї при собі у Рейвена не було, проте схопивши лісничий топор що мабуть забули лісники, таке частенько траплялося, намагався оборонятися, але це було марно, адже до ворогів приєднався маг, і все що лишилося герою - це тікати. Але хлопцю пощастило, неподалеку був туман, той самий, через який у світ колись прийшли потойбічні істоти. Зазвичай, не надто густі тумани як цей, просто переносили людину у інше місце у рамках одного виміру, тож варто було спробувати врятуватися в ньому. Це все ще було небезпечно, Рейвен міг опинитися на дні океану, в жерлі вулкану чи взагалі в іншому світі. Але це було краще ніж померти. Зайшовши у туман, він і опинився у цьому дивному лісі.
Герой продовжував лежати стікаючи кров’ю, покликати когось на допомогу він не міг, адже ліс навколо кишів монстрами, і бажано не приваблювати їх увагу, да і навряд тут були люди. Подумки, Рейвен вже встиг попрощатися з життям, навряд йому грозила смерть від втрати крові, адже в його житті були ситуації і гірші, одначе без допомоги лікаря в диких умовах лісу кишачим монстрами, скоріш за все він і два дні не протримається.
В котре огледівшись навколо, його взор запримітив ворону, яка пристально дивилася на нього з дерева. Ворони – птахи трупоїди, і їх не дуже шанували. Рейвен розумів, що ворона чекає часу його смерті, щоб в довіль насититись, і це йому не дуже подобалось. Але і прогнати ворону він не міг, адже є ризик привабити увагу куди більш проблемних істот. Так вони і продовжували дивитись одне на одного, доки ворона не полетіла.
«Дивно, я думав вона моєї смерті чекає… Ну і добре…» подумав про себе Рейвен.
Але не довго радувався, ворона повернулась, і цього разу у дзьобі у неї були лікарські рослини, які герой одразу упізнав, а в пазурах була гілка невідомих червоних ягод.
«Не вже вона хоче мені допомогти? З лікарськими рослинами усе зрозуміло, але ці ягоди… Можливо вона намагається мене задобрити щоб потім отруїти?» Рейвен чув що ворони доволі кмітливі птахи, і нещодавна зрада друзів плутала його думки.
«Так, заспокойся Рейвен, це усього лиш ворона, навряд вона має якісь плани… да і яка взагалі різниця від чого помирати» Герой швиденько все обдумавши прийняв дар від ворони, обробив рани, але ягоди їсти не поспішав. Ворона полетіла.
Настав ранок, воїн проголодався, але піти вполювати якусь здобич сил все ще не було, та і рани він хоч і обробив, але більшість з них все ще кровоточили. Нарешті, він вирішив з’їсти ті червоні ягоди.
Ягоди виявились доволі бридкими на самак, але трохи втамували голод, і навіть кровотеча спинилася, здається ці ягоди як раз таки зупиняли кров. «Я колись чув, що тварини інстинктивно відрізняють лікарські рослини, але щоб настільки… знав би раніше, завів би собі якусь тваринку» Рейвен згадав, що колись, у дитинстві дуже хотів стати лікарем для тварин, але один нещасний випадок змінив його життєві приорітети. І він поклявся стати воїном, воїном що зможе повернути честь своїх славних предків, і обернутися вовком.
Справа в тому, що предки Рейвена були відважними воїнами перевертнями, що захищали людство ще в часи до появи магії. І навіть після появи магів, його рід дуже шанували, але за останні 300 років, ніхто в роду так і не зміг обернутися вовком по власній волі, іноді зустрічалась хвороба – не контрольовані обертання. За яких людина повністю втрачала контроль і оберталась в звіра. Так сталося і з його батьком, який втративши контроль вбив декілька людей і свою власну дружину, матір Рейвена. Після чого в народі почали побоюватись та зневажати героя і його старшого брата, останніх наслідників цього колись славетного роду. Тому наш герой поклявся собі, що стане великим воїном, і покорить свого внутрішнього вовка, як це колись зробили його предки.
Тим часом повернулась ворона, цього разу вона принесла ще більше червоних ягід. Рейвен, згадавши їх смак, трохи скривився, але не став відмовлятись. Ворона поклала ягоди біля себе, трохи відійшла назад, і стала чекати поки людина їх візьме.
Рейвен чув, що люди іноді приборкують диких тварин, але в цій ситуації, йому ненадовго здалося що приборкати тут намагаються саме його. «Ну, робити нічого» подумав він і взяв ягоди.