4. Небезпека журналістики, блогінгу та рецензування творів.

    Перед тим як прочитати цей розділ, раджу взяти до уваги, що хоч текст писався більше сто років тому він надзвичайно актуальний і дотепер. Просто на додаток до журналістики з'явилися блогери. Тому всі зауваження автора дуже актуальні і для нас!!

    ЖУРНАЛІСТИКА — НАЙСМЕРТОНОСНІШИЙ З БУР'ЯНІВ

    Журналістика має справляти повний ефект при першому читанні, тоді як література здатна досягати свого впливу при наступних прочитаннях, і націлена на зацікавлену, а не на байдужу публіку.

     Головна відмінність між ними полягає у фактурі. Журналістика — вільна, інтимна, проста та яскрава; література — формальна й компактна, не проста і не миттєва за своїм ефектом. Недбалість не є фатальною для журналістики, як і кліше, бо око ковзає по них легко.  Але те, що призначене для прочитання раз, рідко може бути перечитане більше одного разу; журналіст мусить змиритися з тим фактом, що його робота через саму свою сьогоденність виключена з будь-якої участі в завтрашньому дні.   Ніщо так не старіє, як відчуття злободенності, ціннішого за яке в журналістиці немає.

   Письменник, який береться за журналістику, залишає повільний темп літератури заради швидкого, і ця зміна завдасть йому шкоди.

    Поступово легковажність журналістики стане звичкою, а задоволення від негайної оплати і, особливо, від негайної похвали стане невіддільним.

  Тим не менше є кілька груп людей яким журналістка йде на користь:

  1.  Аматори.

  Люди, які пишуть занадто розлого та незрозуміло. Підбирають неправильно слова та невдало формулюють речення. Оскільки вони не схильні слухати поради - то робота з редактором може виправити ці вади.

  2. Ерудити з «психологічною лінню». 

   Інтелектуали, які потерпають від внутрішньої ліні. Вони спроможні ділитися своїми знаннями лише у формі коротких заміток заради швидкого результату.

   3. Майстри літературного стилю, який нагадує журналістику.

  Невелика когорта письменників, чий стиль природно близький до журналістського, що дозволяє їм без зусиль писати в такій манері.

   Люди, які багато пишуть для преси, здається, втрачають здатність бачити речі самостійно; вони в тій чи іншій мірі беруть до уваги суспільну думку — часто яскраво, іноді з гарячковим блиском, але ніколи — з тією своєю унікальною оптикою, яка може давати лише часткову картину фактів, проте наскрізь просякнута особистістю спостерігача. Преса, по суті, вбиває індивідуальність тих, хто для неї пише.

  Ще одна проблема з якою стикається  письменник - це підробіток з написанням рецензій.

    Талант витрачається на посередні книжки. Замість власної творчості автор щодня читає й рецензує чужі твори.

     Популярність не дорівнює літературному довголіттю. Успішна рецензія живе приблизно два тижні, тоді як власна книжка могла б залишитися надовго.

     Найнебезпечніша втрата — не час, а творча енергія. Письменник поступово відвикає від глибокого занурення у власну творчість,, а похвалу отримує саме за те, що віддаляє його від власного покликання.

   Наслідки від рецензування і літературних оглядів.

   Соціальні наслідки:

  Займаючись постійним рецензуванням, критик натрапляє на ворожість авторів, заздрість колег та недовіру друзів, чиї твори він змушений оцінювати. Публіка сприймає його легковажно, а друзі-літератори  більше не цікавляться його власною творчістю.

   Стратегія виживання:

   Конноллі стверджує, що єдиний шанс для критика зберегти себе: не рецензувати погані книжки, брати лише по одному твору за раз і писати ґрунтовні, розлогі огляди на теми, що мають тривалу цінність і можуть бути перевидані.

  Усвідомлення замінності:

     Критик мусить пам'ятати, що марнування часу на другорядну літературу є згубним, а сам він є абсолютно замінним для видавничої та розважальної системи — журнальні редакції, редактори ( та соцмережі) легко обійдуться без нього.