Розділ п’ятий: “ТО МЕРТВИЙ ЧИ ЖИВИЙ?„

У світлу пам’ять прототипу Піхоти... 

Цьзяін привела дослідників у велику залу, де на стіні був зображений чоловік, вочевидь, що грецької національності. Він був одягнений у відповідну одежу, мав рясну грецьку бороду та лису голову, був одягнений у хітон, поверх якого був гіматій. На картині чоловік щось розповідав оточуючим його чоловікам.

- Він був філософом?

Запитав Любомир 

- Важко сказати, якщо навіть у вашому часі не дали відповіді, то ми вочевидь, що не знаємо...

Відповіла Сміт і запалила свічники поруч із картиною

- У моїй голові ледь вкладається той факт, що може існувати Бог Ізраїлю а тепер, ми знайшли докази грецькому.

Промовив Чарлі 

- Як можна судити по істоті, не знаючи про неї фактично нічого? 

Запитала Цьзяін 

- Ти казала за заповіді, що то за наука така?

Нагадав їй Любомир 

Жінка витримала драматичну павзу і почала розповідь...

- Їх дві, і звучать вони так: “не подорожуй у часі„ та “не дури смерть„.

Промовила вона і пішла від картини у другу частину зали, запалюючи свічники на шляху

- Дивна наука...

Почав Кентон 

- Його заповіді - це одне речення, яке розділена на дві (вона показала пальцями жест лапок і промовила) заповіді.

- Тобто?

Не зрозумів Любомир 

- Що ж, почнімо із першої – це “не подорожуй у часі„ вона є забороною подорожей, таким як ви – це попередження радше, якщо ви не збираєтеся змінювати хід історії. (Пані Сміт пильно поглянула на чоловіків і запитала) Ви ж не збираєтеся?

- Ні, ми не маємо такого на думці.

Промрвив Чарлі 

- Так, ми тут лише із мінімальним ризиком для оточуючих.

Підтвердив Любомир 

- Тоді якщо не збирається, то вам нічого боятися.

Відповіла Сміт і запалила великий смолоскип який був останнім у кімнаті

- А друга заповідь?

Запитав Чарльз 

- Друга заповідь існує, бо багато хто намагається воскресити померлого переписавши його минуле, тому вона і існує. Смерть – це наше природнє, ми не зможемо його позбутися ніколи.

Завершила Цьзяін на сумній ноті

- Проте не ти?

Запитав несподівано Любомир

- Проте не я... Я прожила чимало, моя необережність зіграла зі мною лихий жарт, я б віддала будь-що у житті, щоб померти.

Відповіла вона 

- Якщо це у паразиті...

Почав Кентон 

- Замовкни! Неможна багато розповідати їй!

Грубо обірвав його товариш 

- Твій товариш Джек має рацію, хай там, що мені не приготував Доля, а я готова.

Відповіла жінка

Кентон трішки подумав і запитав її

- Тобто Доля? Чому він а не вона?

- Тому, що є персона, подібна до Діодона яка виконує роль долі чи судді а ім’я він має Крінон, це одне із тисяч його відомих людству...

- Я не побоюся запитати у пані, скільки їй років?

Запитав Любомир 

- Багато... Дехто із мені подібних збожеволів, від життя вічного, інші пішли лити кров смертних а я вирішила звести на цій землі пам’ятку богоподібним, тим хто мав силу але не навертав нею людей до віри у себе... це рідко коли трапляється, бо за часту як тільки жива істота отримує перевагу над іншими, вона проголошує себе богом перед іншими.

Промовила Сміт 

Кентон після слів Цьзяін, що як жива істота отримує перевагу над іншими, отримав підбірку спогадів, які своєю кількістю змусили упасти його на підлогу. Центральною фігурою у спогадах був чоловік у золотому обладунку, який сидів на вогняному троні і дивився на нього пожираючим поглядом, ніби заволодівав його свідомістю та думками. 

Чарлі схопився руками за голову й закричав кудись у гору, падаючи навколішки перед статуєю Діодона.

На допомогу поспішили Цьзяін та Любомир який зветься Джеком, вони положили телепата на спину і Ковальський вже був заніс над товаришем шприц із ліками від Теодора як його зупинив жестом Кентон

- Все гаразд, воно минуло, все минуло...

Промовив він підводячись на ноги

- Що це було?

Запитала Сміт 

- Твоя пам’ять, іноді фрагменти із твого життя підіймаються і я ніби переживаю їх заново а іноді це спогади бігуна, я поки правда не навчився їх розрізняти...

- Що за бігун?

Незрозуміла вона

- Твій паразит знайде собі іншого носія...

Відповів Любомир 

- Тоді я помру... нарешті...

Промовила вона і пішла до відчиненого вікна

- Тобто помреш? Хіба він не дає померти тобі? Тобто це і є те “озеро вічної молодості„?

Не зрозумів Кентон 

- Я не була такою завжди, такою мене зробили у якості покарання, бо я відмовила місцевому негіднику. Це не дар – це покарання, яке затяглося на тисячі або і мільйони років...

- А ім’я йому не Телет?

Запитав Чарльз 

- Воно, Телет був одним із тих, хто отримавши свою силу, став змушувати слабких поклонятися собі. Так і народжуються злі боги, боги: війни, крові та хаосу.

- Я бачив видіння, що у швидкому майбутньому... (Почав Любомир) він прийде на Землю, Телет знову буде чинити хаос.

Завершив він

- Це неможливо, я на власні очі бачила його загибель, він вмер у дуже жорстокий спосіб.

Заперечила жінка 

- Проте хранитель Катрана підтвердив видіння Джека.

Апелював Чарльз 

- Хранитель Катрана? Ви і його знаєте?

Запитала Сміт 

- Так у нашій нещодавній експедиції, коли ми відвідали острів то хранитель взяв мене на аудієнцію.

Повідомив Кентон 

- Скільки знаю хранителя Амара, він ніколи не вступав у контакт із відвідувачами острова...

Промовила Цьзяін 

- Він вступив у контакт із нашою групою двічі, тобто зі мною.

Виправився Кентон

- Це все дивно звучить, проте я знаю, що бачила... Телет - мертвий і це назавжди... До-речі а як ви з’ясували, що то саме Телет?

Запитала вона 

- Взагалі-то бо так сказав хранитель Чарльзу а він мені...

Промовив Любрмир і замислився 

- У спогадах які я проживаю, я не зустрічав саме його як загрозу нашому майбутньому, просто бачу постійно чоловіка у золотому обладунку який сидить на вогняному троні і такий внутрішній голос який і підказує, що його звуть Телет. А друге – це уже слова Амара, проте від прямої відповіді він постійно ухилявся, натякнув лише, що ми творимо пролог до історії і, що Телет не наша проблема, бо ми навіть не доживемо до страшних часів, щось таке.