Розділ другий: “КАТРАНА„

Кентон прийшов у себе відчувши різкий біль, його обидві ноги виглядали не як завжди, вони були зігнуті не під властивим їм кутом.

Пітьма. Знову прийшов у себе його кудись несуть. Пітьма. Любомир спер його спиною об дерево і промовив

- А я гадав, буде веселіше...

- Ти куди?

Ледь промовив Чарлі

- Зараз повернусь.

Кентон знову втратив свідомість.

Прийшов до тями через холодний дощ який його привів у свідомість. Десь у п’ятиста метрах від нього хтось кричав, це була жінка, проте хто це був Кентон не пам’ятав.

Заснув знову

Двадцять годин назад

Любомир прийшов на зазначене місце Піхотою. На годиннику була восьма вечора, коли автомобіль Кентона заїхав на територію покинутої військової частини і заглушив двигун. Ковальський підійшов до водійського місця і постукав у скло, Чарлі опустив скло і запитав

- І давно ти тут?

- Хвилин три назад прийшов, бачу ти серйозно налаштований...

- Я теж лечу.

Додала Єва 

- Дітько... і ти знами?

- Маєш, щось проти?

Запитав Кентон

- Та більше проти до тебе, ніж до Єви.

- Ернест дав ліків у дорогу, тому немає чого боятися.

- А як на рахунок Міллера? Ви його вб’єте?

- Не погладимо це точно.

Відповіла Єва 

Над частиною пролетів гвинтокрил Sikorsky S‑67 Blackhawk, він освітив прожектором авто автомобіль і став знижувати висоту доки не опинився на землі, із середини вийшов Тед, одягнений у свою тактичну форму проте поки без щита. Кентони покинули авто, Чарлі дістав із багажника портфель і замкнув машину.

- Єво, скільки...

Почав Міллер 

Проте місіс Кентон не дала йому завершити бо вдарила ляпаса.

- А ти не втратила спритність за роки.

- Якщо гадаєш, я рада тебе бачити, то насправді ні.

- Що ж Теодоре, ми прийшли.

Промовив Чарлі підходячи ближче

- Гаразд, як і домовлялися, ласкаво просимо на борт.

Промовив Піхота і жестом запросив у гвинтокрил.

Кентони та Ковальський піднялися на борт, Міллер сів спереду поруч із пілотом і “Чорний яструб„ знову здійнявся у повітря.

На борту було троє солдат і наші знайомі. Один із солдат почав перший

- Містере Кентон, радий вас бачити.

- Ми знайомі?

- Ні, я мав честь споглядати ваше творіння із близька.

- Яке саме?

- Руки Оверлорда, ваші механічні протези дозволили йому залишитися при улюбленій справі.

- Це ж якій?

Запитала Єва 

- Далі вбивати.

Відповів солдат

- Оверлорд приєднається до нас?

Поцікавився Любомир 

- Ні, він зараз зайнятий своїми справами... Сказав, що нехай увесь світ горить а він не покине більярдного клубу.

Відповів Тед

- Азартний сучий син.

Додав Кентон

- Авжеж.

Підтримав його Міллер

Гвинтокрил пролетів ще декілька кілометрів на схід аж поки не став йти на посадку. Приземлився він на ще одній військовій базі, яка на відміну від Спрінґфілдової була досі дієздатною. Пасажири покинули борт і Міллер повів їх на територію посадкового майданчика, де їх очікував великий С-130 “Геркулес„. Саме у момент їх прибуття на борт продовжували ввозити обладнання та припаси.

- Чорти б їх усіх взяли, чи не так Кентона? Ми давно мусили відвідати того сучого острова! Ми ж дослідники, чорт візьми!

Вилаявся Міллер 

- Ти правда не розумієш, чому ми покинули “Свободу„ чи ти просто йолоп?

Поставила запитання Єва

- Бо Меґ вмерла, чи не так?

Запитав Тед

- Так, її смерть стала останньою краплею у наших відносинах.

Додав Кентон 

- Послухайте, минуло чимало років із тих пір, ви не думали закопати топора війни?

- Ні, бо Меґ давно казала, що ти негідник, я просто не дослухався до її поради.

- Ти просто мерзота.

Додала Єва

- Як скажете, проте бачу, що Ковальський не у контексті подій, оця пара була працівниками армії ЗША, частиною легендарного загону “Свобода„... Меґан все зіпсувала...

- Чоловіче (втрутився Любомир) можливо ти і прожив майже сотню років, проте розуму не набрався.

- Ого... як потужно сказано. Гаразд, ходімо на борт.

Міллер пішов на борт літака коли його окликнула Єва 

- І Теде, це наша остання спільна місія, після неї навіть не смій приходити знову!

- Як скажете, місіс Кентон.

Іронізував Тед

Літак підняв трап і поїхав на смугу підйому, де набрав необхідний розгону і відірвався від землі американської.

Кентон прокинувся від турбулентності, його підкинуло у кріслі від чого той і прокинувся. Поруч сиділа дружина яка не зводила пильного погляду від сплячого Міллера, якому було глибоко плювати на те, що відбувається на борту літака.

По правий бік Ковальського сидів Чарлі а з лівого був невідомий військовий, який розглядав фото дитини.

- Донька?

Поцікавився Любомир 

- Так, моя маленька Кара.

- І скільки їй?

- П’ять рочків, скоро до школи піде.

- Оооо, це чудово. Школярик маленький.

- Так, проте я її майже і не бачу, боюсь, що вона мене і не впізнає як приїду у відпустку.

- Скільки тебе не було дома?

- Років три. Приїхав із В’єтнам на реабілітацію а мене полковник Міллер перевів до себе.

- І як тобі працювати із Тедом?

- Він класний, сучий син має серце, просто ховає його від оточуючих.

- Що стало причиною?

- Ти серйозно?

- Ну аби ліпше його зрозуміти...

- Подейкують, що роками раніше померла його Саманта... дівчина встигла постаріти, а він навіть одну сиву волосину не отримав за роки.

- Дітько...

- І не говори.

Любомир вдарив декілька разів по кишенях своєї куртки й промовив

- Чорт візьми, ти палиш?

- Так, ти забув сигарети дома?

- Так, я незаядлий палій, проте палю коли кепсько.

- Розумію тебе. Як бодай звуть тебе, бо ми летимо одним рейсом і досі незнайомі?

- Любомиром звуть а прізвище Ковальський.

- Мабуть не тутешній?