Розділ перший: КОЛИСКА СИЛ

Big cart 

Кентон йшов по офісному коридорі у пошуках кабінету із Ковальським. Ще декілька метрів і він зайшов у потрібні йому двері і застав товариша, який відкинувся у крісло, поставив ноги на стіл й читав газету та їв тістечка запиваючи кавою.

- Щось є цікаве там?

Запитав телепат

- Ще б пак... хтось бачив нашого бігуна у місті, тепер це сенсаційна подія.

Відповів Любомир й запропонував коробку із солодощами 

- Ні, дякую... Якби не знав, що ти емігрант, то сказав би, що американець. То що пишуть у пресі?

- Майже нічого, написали, що його переслідував чоловік із палаючою головою у погоні вони а точніше вогняний наш вибігав на багатоповерхівку й збігав у низ.

- Є кінцівка їх забігу?

- Нажаль ні, дехто із очевидців стверджує, що вони забігли у якийсь портал і з цих пір їх нема.

- Авжеж, із того дня пройшов місяць а вони досі обмокують кожне слово.

- Що поробиш як у Спрінґфілді більше такого ніколи не буде...

Промовив Ковальський і допив каву дужим ковтком.

- До-речі, щодо майбутнього...

- Що тебе цікавить?

- Після того як я побував у голові бігуна, мене не покидають спогади, які я не переживав.

У кабінеті Любомира задзвонив стаціонарний телефон, Ковальський витер руки об серветку і підняв слухавку до вуха 

- Ковальський на зв’язку.

Промовив Любомир 

- Сер, пан Кентон поруч із вами?

- Так, Біле це ти?

- Так, можете передати слухавку йому?

- Так... (він простягнув слухавку Чарльзу й промовив) вас.

- Це Кентон, щось трапилося?

- Сер, тут пан стверджує, що має термінову розмову до вас.

- Хто це? Як його звуть?

- Він каже, що Теодор Міллер.

- Гаразд, проведи його у мій офіс.

- Так, пане.

Кентон віддав телефонну слухавку й промовив

- А це цікаво, ходімо зі мною.

- Ти наче хотів, щось розповісти...

- Іншим разом. Ходімо

- Тоді хто такий Міллер?

- Ти його знаєш, просто трішки не під цим іменем.

Чоловіки покинули кабінет Ковальського і пішли до Кентонового. У коридорі Чаплю стало зле, проте він швидко опанував себе і продовжив рух.

- Щось не так?

- Та поки не на разі, якось потім.

Зайшовши у середину, вони помітили там уже чоловіка, у спортивному костюмі та кросівках, на його обличчі була густа чорна борода та вуса, він почав першим

- Чорт візьми, скільки років минуло?

- Взагалі то п’ять і я радий тебе знову бачити.

Бездушно промовив Чарлі 

- А це хто такий?

Запитав незнайомець за Любомира 

- Мій товариш і робітник, Любомир Ковальський.

- А ти у нас...

Почав Ковальський 

- Це Піхота.

Промовив Чарлі 

- Так, ти мене знаєш як піхоту.

Підтвердив незнайомець 

- Та тобі мусить бути років з п’ятдесят, якщо не шістдесят. Ти ж воював у першій та другій світовій...

- Угу, у період першої мені було тридцять, тому рахуй дев’яносто вісім років.

Підняв ставку Тед 

- Він не старіє.

Додав Чарлі 

- Отакої, тобто: ти телепат, я бачу майбутнє, Єва лікує в він не старіє.

- Ти бачиш майбутнє?

Не повірив Піхота

- Так, він баче, проте ти не того тут, що трапилось?

- Пам’ятаєш острів у тихому океані, Катраном він зветься.

- Так, йому бути недоступним ще років з шість а що?

- Він з’явиться завтра, я готую групу аби знову висадився на нього.

- Що за острів?

Запитав Любомир 

- Ми у першій експедиції втратили там чимало людей, тому я не хочу знову через це походити.

Промовив Чарлі 

- Ми надаємо, що там колиска нашої цивілізації.

Відповів Міллер 

- Тобто колиска?

- Із нього і пішли талановиті люди.

Відповів Чарльз 

- Як би там не було, ми вирушаємо на нього, з тобою або без, я тут із ввічливості просто.

- Ми - це хто?

Не зрозумів телепат

- Військові злучених штатів Америки.

- Ти з глузду з’їхав? Неможна, щоб військові знали про нас.

- Вони знають про мене, про Оверлорда, ви це питання часу! 

- Тоді хіба не логічно було б відтягнути цей момент як можна далі?

Запитав Любомир

- Я хлопці як ви, не маю стількох людей аби знову піти а армія має, острів стане доступним на добу а за добу чимало трапиться, острів знову зникне і військові дізнаються дуже мало, якщо взагалі щось дізнаються.

- Або вмруть там.

Запропонував варіант Чарлі

- Або вмруть там.

Підтвердив Тед

- І що будемо робити?

Запитав Любомир 

- Очікую на вас о дев’ятій вечора на покинутій військовій частині Спрінґфілда, не запізнюйтесь, о і до-речі, тепер тобі непотрібно буде когось рятувати, солдати і так цифри у статистиці.

Промовив Піхота і пішов геть із кабінету 

- Ну ти і сучий син...

Навздогін промовив Кентон 

- Що будемо робити?

Знову запитав Любомир 

- Треба Ернест, його думки не вистачає. Ходімо до нього.

- Він повернувся?

- Майже.

Чоловіки пішли у слід за Піхотою, проте він покинув офіс Великого возу через парадні двері а вони виїхали із підземної парковки. Автомобіль Кентона поїхав до уже знайомого парку імені Сари Едгард. Заїхавши у нього він попрямував до озера.

- Але вони ж перелетіли звідси.

Нагадав Любомир 

- Так, проте кільця він залишив. Сам лише вчора помітив це.

Автомобіль наїхав на визначене місце і Кентон активував транспортер. Із піску піднялися кільця які ре матеріалізували їх і повернулися знову у на місце.

Кільце опустилися із стелі і матеріалізували їх у все тому ж складі, що і у перше. Чарлі покинув автомобіль і попрямував на вихід із зали, Любомир поспішив за ним.

- Вони могли покинути корабель, звідки така впевненість?

- Він був тут учора.

- Хлопці, що я бля тихо сказав, що ви знову прийшли?

Запитав Ернест йдучи їм назустріч 

- У нас проблема, Тед приходив до мене.

- Міллер?

- Так, він каже, що Катран буде у доступі завтра.