Вони думали ,що вони просто друзі "

Назва: ВОНИ ДУМАЛИ, ЩО ПРОСТО ДРУЗІ

Автор: Елін Арсенова

Цикл: Межа щирості (Книга №1)

Жанр: Сучасний любовний роман, Young Adult, Нова дорослість

Вікова категорія: 16+

АНОТАЦІЯ

Кажуть, дружби між чоловіком і жінкою не існує. Ми з ним були готові сперечатися з цим правилом до останнього. Десять років спільного сміху, таємниць на двох та підтримки в найнайважчі хвилини. Він знав, як я п’ю каву, а я знала, про що він мовчить.

Ми створили ідеальний світ, де не було місця зайвим почуттям. Ми вигадали власні правила, щоб ніколи не перетинати межу. Ми були впевнені, що знаємо одне про одного все. Але один вечір, один погляд і один випадковий дотик зруйнували цю хитку конструкцію.

Тепер кожен наш «дружній» жест обпікає, а звична близькість стає нестерпною. Чи варто ризикувати багаторічною історією заради одного шансу бути щасливими? І що робити, якщо після першого поцілунку вороття до «просто друзів» більше немає?

Цитата: «Найскладніше в тому, щоб закохатися в найкращого друга — це страх втратити людину, яка замінювала тобі весь світ».

         ЗМІСТ:

Правило №1: Ніяких почуттів Знайомство з їхньою ідеальною дружбою та звичним ритмом життя.

2 Третій зайвий Поява в житті одного з них когось іншого, що викликає перші уколи ревнощів.

3 Тріщина в ілюзії Випадкова ситуація, яка змушує подивитися одне на одного іншими очима.

4 Гра в "нічого не сталося" Спроби ігнорувати напругу та повернутися до старого формату спілкування.

5 Градус відвертості Нічна розмова, під час якої маски починають спадати.

6 Точка неповернення Момент, коли стримувати себе більше неможливо. Межа перетнута.

7 Більше, ніж... Фінал, де їм доводиться вирішити: залишитися ніким або стати всім.

ВІД АВТОРКИ

«Ця історія для всіх, хто хоча б раз замислювався: "А що, якби?". Вона про те, як страшно руйнувати звичне заради невідомого, і про те, що іноді справжнє кохання весь цей час сиділо на сусідньому стільці. Сподіваюся, ви відчуєте цей трепет разом зі мною. Ваша Елін.»

ТЕГИ ДЛЯ ПОШУКУ

#від_дружби_до_кохання #сильні_почуття #перше_кохання #емоції #складний_вибір #гумор_та_драма

Розді л 1. "Шкільна драма "

Важкий гумовий м’яч із глухим звуком влетів у кошик, але Емілія навіть не посміхнулася. Її русяве волосся вибилося з хвоста, вологими пасмами прилипнувши до обличчя. Вона підійшла до великого вікна спортзалу на другому поверсі й замерла, вдивляючись у шкільне подвір’я.

Там, біля жовтого автобуса, вона одразу побачила його. Влад. Навіть крізь запітніле скло Емілія відчула силу його присутності. Він стояв, недбало закинувши спортивну сумку на плече, а сонячні промені підкреслювали теплий каштановий відтінок його волосся. Але найбільше її зачепило те, як він дивився на свою співрозмовницю. Його глибокі карі очі, які зазвичай були спокійними або глузливими, зараз світилися цікавістю, коли він слухав Настю. Чорнява одинадцятикласниця щось емоційно розповідала, майже торкаючись його плеча, і Влад сміявся, дивлячись їй прямо в обличчя.

Емілія різко розвернулася й майже вибігла з зали. Вона швидко переодягнулася в роздягальні, але на хвилину зупинилася біля дверей, міцно стиснувши лямки рюкзака.

«Блін, Ем, що з тобою не так? — подумала Емілія, відчуваючи, як серце ніяк не заспокоїться. — Чому я так поводжуся? Чому мене так ковбасить від цих ревнощів? Це ж просто Влад. Мій друг. Сусід, з яким ми в дитинстві ділили все на світі. Це ж просто... Влад».

— Ей, Ем, ти чого тут застрягла? Автобус зараз поїде! — голос Ніки змусив її здригнутися.

Подруга підійшла ближче, закидаючи сумку на плече. Вона жила на їхній вулиці, трохи далі за будинком Влада, і знала їхню «нерозлучну парочку» з пелюшок.

— Все нормально, — Емілія миттєво ввімкнула свій акторський режим і натягнула легку усмішку. — Просто втомилася після тренування. Йдемо?

— Йдемо, — кивнула Ніка, але її погляд залишався підозрілим. — Дивись, твій «найкращий друг» там внизу вже, здається, нову фанатку знайшов, — додала вона, кивнувши в бік вікна. — Бачила, як та Настя навколо нього в’ється?

Емілія нічого не відповіла, лише сильніше стиснула кулаки. Вони разом спустилися сходами й вийшли на ґанок. Емілія зробила глибокий вдих і, залишивши Ніку трохи позаду, впевнено попрямувала прямо до них.

— О, Влад! Привіт, — кинула вона максимально легким тоном, ніби помітила його випадково лише зараз.

Влад різко обернувся. Його карі очі миттєво впилися в її блакитні, шукаючи в них хоч якусь відповідь на свій німий запит. На секунду повітря між ними стало таким густим, що здавалося, його можна різати ножем. Емілія різко махнула головою, відкидаючи русяве волосся назад.

— Ти їдеш додому, чи в тебе тут «важливі переговори»? — запитала вона, ледь помітно кивнувши в бік Насті.

— Елін, йди сюди! — гукнув Влад, хоча вона вже й так була за крок від нього.

Його голос звучав владно, але з якоюсь дивною хрипотою. Емілія підійшла впритул. Вона відчула знайомий запах його парфумів, який завжди діяв на неї заспокійливо, але зараз лише підливав масла у вогонь.

— Я бачу, ти дуже зайнятий, Владе, — кинула вона, глянувши на Настю так, ніби та була лише тінню на асфальті. — Просто хотіла сказати, що ми з Нікою їдемо цим автобусом. Не запізнися на «переговори».

Вона різко махнула головою, і її русяве волосся мазнуло по його плечу. Влад перехопив її погляд. На мить усе навколо затихло: він заглянув прямо в її небесно-блакитні очі, намагаючись знайти там хоч краплю тієї колишньої, «своєї» Емілії. Його карі очі потемніли, ставши майже чорними від напруги. Він хотів щось сказати, затримати її, але Емілія вже розвернулася й швидким кроком попрямувала до відчинених дверей автобуса.