Вона, він і Юнг

Розділ 45. Цибуля

Київ, неділя, 22 листопада · до дванадцятого грудня 20 днів

Стас прийшов першим і з валізою.

— Це не валіза, — сказав він, побачивши погляд Романа. — Це польова кухня. Дві сковорідки, ніж для овочів, ніж для м'яса, дошка, яку не мили ні з чим, що пахне, і сіль. Я зайшов у твою квартиру в жовтні й побачив, що в тебе є три тарілки й чайник. Це не господарство. Це тимчасова зупинка.

— У мене є каструля.

— Одна. З тріщиною на ручці. — Стас зняв куртку. — Я вважаю, що третя особа, яку вимагає комісія, повинна бути корисною. Сьогодні я корисний.

Марина прийшла о п'ятій. Вона не мала настрою, але мала інструкцію: четвер, о десятій, засідання; до четверга не сидіти вдома. Це була порада Яринки з Львова, надана телефоном у суботу вранці без вступу: Не залишайтесь наодинці з цією справою. Робіть що завгодно руками. Тільки не читайте. Марина записала це на аркуші й зараз тримала аркуш у кишені пальта, як квиток.

Квартира Романа була така, як вона уявляла, і водночас менша. Книжки на підлозі біля стіни, бо шафа вже заповнилась. Одне крісло, одна лампа, вузький диван, на спинці якого лежав акуратно складений плед. Кухня з вікном на двір, де росла груша, давно лиса. Цей запис вона зробила про себе миттю: груша. Потім відсунула.

— Сьогодні я готую, — оголосив Роман.

Стас і Марина одночасно подивились на нього.

— Це такий жарт? — спитав Стас.

— Це заява. — Роман скинув піджак і закотив рукави. — Я не готував п'ятнадцять років. Востаннє, пам'ятаю, була яєшня, яка перетворилась на докір. Але в мене сьогодні план. Італійська паста з грибами за рецептом із книжки. Я прочитав рецепт тричі.

— Ти прочитав. — Стас дістав із валізи фартух у синю клітинку й кинув Марині. — А я бачив, як ти пишеш лекції. Ти не пишеш, ти пересуваєш з місця на місце. Якщо ти так само готуватимеш, ми будемо їсти в понеділок.

— Це вже наклеп, — сказав Роман.

— Це психологічна характеристика. — Стас повернувся до Марини, серйозний, ніби викладач. — Прошу фіксувати. Роман, на мою думку, інтуїтивний тип. Він бачить, що вийде з цієї страви, а не те, що лежить на дошці. Тому він ставить на плиту воду до того, як нарізав гриби.

Роман глянув на плиту. Вода вже стояла.

— Це не заперечення, — сказав він. — Це підготовка.

Марина мовчки зав'язала фартух. Вона не посміхнулась. Але щось у грудях ворухнулось, як тоді, коли відкривають кватирку в душній кімнаті.

* * *

Вона нарізала цибулю.

Це був логічний розподіл ролей: Роман мив гриби з виглядом людини, що розбирає бомбу; Стас стояв біля плити й коментував; Марині дісталась цибуля. Вона взяла ніж, перевірила лезо великим пальцем і зрозуміла, що ніж тупий.

— Тупий, — сказала вона.

— Він тупий, бо ним нічого не різали, — відповів Роман. — Отже, він чесний.

— Це не категорія для ножа.

— Для мого ножа це єдина категорія.

Вона почала різати. Звичка, прищеплена роками лабораторій: рівні кільця, однакова товщина, три міліметри. Руки працювали без неї. Кільця лягали на дошку з тихим сухим звуком, як сторінки.

Стас визирнув через плече.

— Ти можеш не нарізати за лінійкою, — сказав він.

— Це не за лінійкою.

— Це так само. Я бачу.

— Тоді не дивись.

— Не можу. — Він сів на табурет. — Ви обоє справляєте враження людей, які вирішили, що кухня — це продовження протоколу. Вона різатиме цибулю за стандартом, він складатиме меню за методикою. Я вчора читав про цю вашу типологію. Там є ідея, що в кожного є одна функція, яка вдається, і одна, що ні.

— Нижча, — сказав Роман, не обертаючись.

— Нижча. — Стас задоволено кивнув. — Це в тебе, Романе, що?

— Те, що ти зараз побачиш.

Він узяв шматок гриба, подивився на нього, як дивляться на чужу мову, і поклав на сковорідку. Масла там не було. Стас мовчки підсунув пляшку.

— У мене нижча функція стосується речей, до яких можна доторкнутись, — сказав Роман, і Марина почула в його голосі щось схоже на самоіронію. — Смак, текстура, температура. Я можу прочитати вам лекцію про те, чому людина шукає в їжі спогад про дитинство. Але не можу сказати, коли гриб готовий.

— Коли перестає дзвеніти, — сказала Марина.

— Що?

— Коли він шкварчить високо — сирий. Коли низько й тихо, майже без звуку — готовий. — Вона не підняла голови від цибулі. — Мама так робить.

Вона не планувала це казати. Слова вийшли самі, і в кухні на мить стало тихо.

— Дякую, — сказав Роман. — Це корисніше, ніж увесь Юнг.

Марина відвернулась до цибулі. Мамина кухня в Ірпені стояла в неї перед очима так виразно, що вона бачила жирну пляму на шпалерах біля плити й клейонку з вишнями. Мати ніколи не казала «готово». Вона казала: «слухай». Маленькою Марина стояла біля неї на табуретці й слухала, як шкварчить сковорідка, і здавалося, що це розмова, до якої її допустили як нагороду за мовчання. Потім, у дев'ять, вона перестала стояти на табуретці. Це теж була частина тієї історії, яку вона не розповідала нікому.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше