Київ, вівторок, 22 вересня · до дванадцятого грудня 81 день
Записка лежала під дверима, складена навпіл, на кафедральному бланку.
Романе Володимировичу, прошу зайти о 14:00. Мій кабінет. І. М.
Без прізвища. Захарчук завжди підписувалась без прізвища, коли наказувала. З прізвищем вона підписувала лише те, що збиралась захищати в суді.
Роман прочитав записку, не знімаючи пальта, і помітив, що тримає її за краї, міцно, наче її могли забрати. Поклав на стіл. Дев'ята сорок. Чотири години двадцять хвилин, щоб викласти пару, розібрати пошту й не їсти.
Він не їв з понеділка. Це було єдине, чим він ще керував.
— Не так, — сказала Лідія Павлівна, коли він зазирнув до секретарської по ключ від 214-ї. Вона не підвела очей від клавіатури; вона взагалі рідко підводила очі, бо мала їх на потилиці. — Ірина Максимівна з восьмої в кабінеті, двері зачинила й навіть не просила чаю. З'їла одну сушку. Я рахувала.
— Що це означає?
— Це означає, що ви, Романе Володимировичу, цього тижня не хочете бути на її місці. — Вона нарешті глянула на нього поверх окулярів. — Ви теж, до речі, не снідали. У вас пальто застебнуте на гудзик не в той отвір.
Він подивився вниз. Вона мала рацію.
* * *
Пара пройшла так, як проходять пари, коли викладач думає про інше: рівно й порожньо. Шістнадцять студентів записали щось про захисні механізми. Двоє лишилися після дзвінка й спитали про реферат, і він відповів, не вірячи жодному своєму слову, а вони, на подив, не помітили.
О чотирнадцятій без двох хвилин він стояв перед дубовими дверима з бронзовою табличкою. Табличку вона замовила й повісила сама, ще коли була просто заступницею, і ніхто в її присутності не наважувався сказати, що це зайве.
— Заходьте, — почулося зсередини, до того, як він постукав.
Кабінет Захарчук був чистий тією чистотою, що не залежить від прибирання: порядок, який існує тому, що людина вирішила, що без нього їй не стояти. Вона сиділа за столом із прямою спиною, у темно-сірому костюмі, з брошкою-листком на лацкані, і перед нею лежала тека. Тека була тонка. Тонкі теки лякали його більше за товсті.
— Чаю?
— Дякую, ні.
— Каву? Воду?
— Ірино Максимівно, — сказав він м'яко. — Ви не хочете, щоб я пив. Ви хочете, щоб я сидів нерухомо. Це різне.
Щось ледь змінилося біля її губ.
— Колись ви були менш проникливі.
— Колись ви були менш чемні.
— Колись ми обоє були молодші. — Вона розкрила теку. — Я не збираюсь затягувати. Дивіться.
Це був роздрук листа. Один аркуш, дванадцятий кегль, без підпису. Роман прочитав і відчув, як у кишені пальта, яке він так і не зняв, раптом стало дуже тепло.
Шановна пані Захарчук. Звертаю Вашу увагу: викладач Р. В. Левченко проводить навчальний аналіз із викладачкою М. А. Терновою щоп'ятниці о 18:00 за адресою, що не належить кафедрі. Обидва зобов'язані перед кафедрою спільним завданням. Чи вважає кафедра таке поєднання допустимим? З повагою, небайдужа.
— «Небайдужа», — сказав він.
— Це перше, що мені впало в око. Жінки так підписуються рідко. А чоловіки, які хочуть, щоб ми подумали на жінку, роблять це занадто охоче. — Вона говорила сухо, як читають протокол. — Лист прийшов у неділю о третій дванадцять ночі на кафедральну скриньку. Адреса безіменна, створена в той самий день. Я показала його нашому системному адміністратору. Він розвів руками.
— Хто знає, що ми працюємо щоп'ятниці о шостій?
— Саме про це я й хотіла вас спитати.
Він почав рахувати. Це було легко, і від цього гірше.
— Я. Марина Андріївна. Мій банківський календар. Ну й, можливо, Дана Мельник, студентка Марини, але вона знає лише, що «у п'ятницю Марина кудись зникає». Адреси вона не знає.
— Отже, двоє.
— Є ще ваша підозра, що я міг написати це сам. Щоб зняти з себе тягар.
— Мені цікаво, що ви про це думаєте.
— Я думаю, що ви цього не думаєте. — Він глянув на неї. — Ви надто акуратна для такого ходу.
— Дякую, — сказала Захарчук. Вона знову не усміхнулась. — Тепер до суті.
* * *
Суть була така, що вона вмістила її в три пункти, по пальцю на кожен.
Перше: правила кафедри. Подвійна роль, залежність, спільне завдання зі строком. Декларація письмово, не пізніше двадцять дев'ятого, незалежно від того, що він вирішить.
Друге: вибір. Або аналіз припиняється, і Марина Андріївна, якщо захоче, продовжить із колегою, а він лишиться на кафедрі. Або аналіз триває, але під зовнішньою супервізією, з письмовими звітами й візитами раз на місяць.
— І супервізором будете ви, — сказав він.
— Я пропоную себе. Не наполягаю.
— Ви голова етичної комісії. Ви не можете бути супервізором того, кого комісія розглядає.