Вона: шлях життя

Розділ 6. Чужі халати й пʼяний розпач

Розділ 6. Чужі халати й п’яний розпач

Мама, мама, мама... Скільки болю, провини й щемливого жалю зринало в її серці тепер, через багато років. Зараз їй було невимовно шкода маму, але тоді, у дитинстві, вона багато чого просто не розуміла. Маленька дівчинка дивилася на цю вродливу жінку і не знаходила відповіді на страшне питання: чому? Чому така вродлива, молода жінка терпить ці щоденні знущання? У повітрі батьківської квартири висіло задушливе відчуття, що її мама нікому в цьому світі не потрібна, що її ніхто не любить і не поважає.


Батько здавався їй тоді неймовірно розумним, начитаним, освіченим чоловіком. Він знав так багато речей, але як же витончено й жорстоко він знущався з них усіх... Як боляче він робив своїй родині. Чому цей розум не зупиняв його руку?

Ситуацію ускладнювало й те, що бабуся — та сама ідеальна, ароматна бабуся — завжди була налаштована проти мами. Мама не була такою, як вона. Невитончена. Вдома часто ходила в простому халаті, та й у самій квартирі далеко не завжди панував бездоганний порядок. Маленька дівчинка бачила цю різницю і по-дитячому ображалася на маму, вимагала від неї бути іншою. Вона не розуміла, що мама — це теж жива людина. Вона була просто пораненою дівчинкою, яка понад усе на світі хотіла елементарного тепла, захисту та любові, але опинилася в пастці.

Минуло багато років, перш ніж до неї прийшло справжнє прозріння. І лише завдяки дивовижній мудрості її молодшої сестри вона нарешті змогла подивитися на минуле іншими очима — зрозуміти, прийняти і по-справжньому пошкодувати свою маму. А тоді... тоді вона лише відчайдушно благала її: «Мамо, облиш його! Підемо звідси!».


Адже батьківська квартира асоціювалася виключно з сірістю, пронизливим холодом і постійною небезпекою. Навіть коли дівчинку забирали від бабусі додому на ночівлю, ніч не приносила спокою. Посеред темряви приходив п'яний батько. Миттєво спалахували крики, скандали, летіли брудні образи на адресу мами. Потім починалося побиття. Одної з таких ночей мама просто на її очах знепритомніла й упала на підлогу.


Вона, налякана до смерті, з криком і плачем підбігла до нерухомого маминого тіла. У цей момент у батькові щось зламалося. Весь його гнів перетворився на п'яний, огидний розпач. Він теж упав на коліна поруч із донькою, гарячково почав відливати дружину холодною водою. Коли мама нарешті прийшла до тями, усе раптом затихло. Вони розійшлися по кутках, удаючи, наче нічого не сталося. Життя повернулося у звичну колію — до наступного разу. До завтрашнього дня або до наступного тижня, коли все це пекло обов'язково повториться знову.


 

Ні, їй не можна було тут залишатися. Їй потрібно було бігти. Туди, через чотири будинки, де панував інший світ. До бабусі. Бо там було тепло, там було смачно. Там був її справжній дім.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше