О, це був один із найсолодших, найприємніших спогадів — її головна, незмивна асоціація зі справжнім дитинством. Зимове свято, лапатий сніг за вікном, Новий рік і мандарини... Як же дивовижно вони пахли! Навіть тепер, у зрілому віці, цей цитрусовий аромат миттєво повертав її у дитинство, даруючи те саме дитяче відчуття абсолютного щастя. Напевно, тому Різдво та Новий рік назавжди залишилися її найулюбленішими святами. Адже саме в ці рідкісні моменти перед нею поставала ідеальна картинка: щаслива родина, де всі усміхаються одне одному, де немає страху, а є лише тепло.
Манадарини і ялинка... У ті дні навіть батько змінювалися. Він власноруч діставав новорічні гірлянди з різнокольоровими ліхтариками, вмикав святкову музику і, балансуючи, ставав на стільчик біля старенької меблевої стінки. Тієї самої радянської стінки, на яку родина довго збирала кошти і вистояла не одну чергу в меблевому магазині. Тоді вважалося, що все, зроблене в Радянському Союзі — нехай важке, громіздке й недолуге, — зате якісне, наше. Але їй не хотілося псувати цей момент примарними тінями минулої епохи; її пам'ять уперто поверталася до аромату хвої та мандаринів.
Підготовка до свята була схожа на священнодійство. Мама ретельно випрасовувала святкові речі й навіть підводила очі чорним олівцем та тушшю. Яка ж мама тоді була красива! Маленькою вона з гордістю говорила кожному зустрічному: «Моя мама — найкраща в світі красуня». Особливо вона любила одну чорно-білу фотографію, де мама в елегантній сукні стояла в босоніжках на високих підборах. Для трирічної дівчинки вона здавалася справжньою королевою.
Батько, вдягаючи випрасувану мамою сорочку, звично бурчав, але цього разу — тихо, без злості. Вони збиралися йти туди, де дівчинка почувалася в абсолютній безпеці — до бабусі. Саме в тому домі для неї відкривався всесвіт справжніх сімейних цінностей.
На вулиці тріщав мороз і рипів сніг, а в бабусі на них уже чекала ялинка. Нехай штучна, але така чудова, прикрашена скляними іграшками. Уся велика родина збиралися за щедрим святковим столом, а в кутку кімнати показував новорічну програму кольоровий телевізор, що на той час здавалося справжнім дивом і розкішшю. Вона заздалегідь старанно вчила віршик, адже знала правила: треба сміливо стати на стільчик, розповісти його з виразом, і тоді вона отримає омріяний пакунок — паперовий новорічний подарунок, повний шоколадних цукерок та тих самих ароматних мандаринів.
За столом панувала дивовижна атмосфера. Усі розмовляли, сміялися, сперечалися про щось своє, доросле. На той час ці дискусії здавалися їй чимось неймовірно розумним і глибоким.
А потім гамірне свято закінчувалося. Мама з татом поверталися додому, а вона залишалася ночувати у бабусі. Як же вона обожнювала ці хвилини! Бабусина накрохмалена постільна білизна так приємно й затишно хрустіла під тілом. На ніч гірлянду на ялинці не вимикали. Вогники чарівно мерехтіли в напівтемряві кімнати, відкидаючи кольорові тіні на стелю, і їй здавалося, що вона засинає всередині справжньої казки.
Так, це теж було її дитинство. Теплі спогади, смачна їжа, хрустка постіль і вся родина поруч — у мирі, любові та без жодного крику.