Вона: шлях життя

Пролог. Світло на березі

 

Море дихало спокоєм, заколисуючи вечірній берег тихим шелестом хвиль. У променях золотого заходу сонця величний і прекрасний будиночок на узбережжі здавався фортецею, яку вона нарешті відвоювала у штормів долі. Це було її власне місце сили.


 

На затишній терасі її дому, залитій теплим світлом, лунав найгучніший у світі доказ життя — сміх онуків, які безтурботно гралися, не знаючи жодних тривог. За столом сиділа господиня цього дому. Вона була витонченою і красивою жіночою красою, викуваною часом. У її глибоких очах світилася мудрість, але десь на самому дні все ще крилася ледь помітна, шляхетна втома від усього, що їй довелося подолати.


 

З дому на терасу вийшла її молода донька.
— Мам, будеш чай? — лагідно запитала вона.
— Так, звичайно, — жінка відірвала погляд від горизонту і з теплою усмішкою подивилася на онуків. — Які ж вони прекрасні... Їм тут так подобається. Напевно, вам треба частіше приїжджати до нас, ніж двічі на рік.


 

Слідом за першою донькою з’явилася ще одна — така ж прекрасна, але зовсім іншої  краси. Вона безтурботно засміялася, підхоплюючи розмову:
— О, і мені запропонуйте! Я теж буду чай.


 

За мить до них доєднався молодий, статний та широкоплечий чоловік — її син. Вона дивилася на своїх дорослих дітей, і в її серці хвилею розливалася безмежна, ні з чим не порівнянна гордість. Упродовж багатьох років вона так сильно, до щему в грудях хвилювалася, що через свої минулі рани не зможе виховати їх гарними людьми. Але зараз, дивлячись на них, вона чітко бачила: їй це вдалося.


 

У її голові промайнула тиха, але залізобетонна думка: ці діти — напевне, найкраще і найвеличніше, що вона змогла зробити в цьому житті.


 

Донька поставила чашки на стіл, і в її голосі бриніла глибока повага до материнської сили:
— Так, мамо. Я така рада, що ви все це пройшли і прийшли сюди... до цього дня.


 

Жінка нічого не відповіла. Вона лише подивилася на свою велику, прекрасну родину з загадковою, ледь вловимою посмішкою.


 

У цю мить її думки плавно, наче тепла приливна хвиля, перенеслися далеко назад. Це було її перше за довгі-довгі роки повернення туди, де все починалося. Повернення до її власного, якщо можна так сказати, дитинства. Туди, де серед повної темряви вона, ще зовсім маленька й беззахисна, вперше почала шукати свій шлях життя.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше