Вона eternal
От, як завжди, трішки часу на перемотування стрічки у Facebook, “А мо щось новенького та цікавого?” Серце тьохнуло: на фото старого Львова гарна жінка поряд з мужчиною. Все видавалось звичайним. Старе фото з людьми, яких вже давно немає. Таких фото безліч, але обличчя. Чоловік у гарному костюмі, стандартне обличчя для дати фото - 1935. Але жінка і її погляд. Вона дивилась у камеру сміливо, посміхаючись. Не так як інші жінки на цих старих фотографіях. Не так.
Щось було дивним - що? Тиждень минав, а йому з думок ця жінка дивилась. Вона не годилась для цього часу. Її погляд занадто сміливий, а посмішка занадто зухвала. Сучасна для 2024. Аж ніяк не 1935.
“ Як це можна пояснити? Що це?”
От примариться таке, і фото згодом щезло зі стрічки. Пошуки фото нічого не дали. Але він був впертим і здаватись не хотів. Він не здавався довго. Це дало результат. Те, що хоча би раз потрапило в мережу, вже не зникне ніколи.
Як з’ясувалось, її одяг був модним для цих років і місця - «спортовий» стиль. Елегантний брючний костюм, на руці годинник, стильні мештики на низьких підборах. Поряд пан в хорошому, видно одразу, дорогому костюмі. Але головним було не це, головне - її погляд.
За кілька днів спало на думку - а що, як вони якісь вихідці з майбутнього, або подорожувальники у часі? Фантастика та й годі. Ні, це занадто. Ще тиждень по тому спало на думку - а ну, якщо пошукати це обличчя в мережі? Тим паче, такі програми є, і вони у вільному доступі. Трішки “погуглив” і очманів: вона знайшлась. З іншими зачісками та кольором волосся вона була. У 1951, 1969, 1970, 1982, 1999, 2002, 2021 і 2024. У США, Німеччині, Іспанії, Великобританії, усюди. На концерті The Beatles, Мадонни, Майкла Джексона та інших. Вона меломанка? Вічна? Побачені фантастичні фільми варіантів не залишали. Цікаво, а як її звати? І що б у неї запитати? Не Амелі ж насправді, як в одному з фільмів. Такі думки росли в голові кілька місяців.
На одному з останніх цьогорічних фото Вона була у Львові! Там, де і на тому старому фото, але вже без кавалера. Одна. Потім ще фото - якась іронія долі. І от Вона - офіціантка в кафе, де часами полюбляв випити каву та потеревенити з друзями. Потім з’ясувалось. Вона не офіціантка, вона директор цього кафе. А можливо власник. І що? Що можна їй сказати, або про що запитати? Мільйон запитань відповіді на які хочеться знати і водночас страшно знати. І чи потрібно?
Гадаєте - довго можна терпіти до такої бажаної та незвичайної кави? Два дні.
Відвідувачів ще не було. Мовчки сів за столик, замовив філіжаночку кави. Потім ще одну. Потім ще. Почали надходити люди, а він все ще не міг придумати - як розпочати розмову. Вона опинилась за його столиком зненацька.
Дав їй у руки смартфон з фото, яке так вразило. Змінило думки про життя, час, людей. Змінило все, і головне - змінило життя. Ну якби ж лише його життя.
Вони ще трішки посиділи, і вона сказала, що втомилась, і вони ще зустрінуться завтра, пішла, давши йому номер телефону.
Рівно о 9 ранку він почув її голос:
Він стояв поряд з кафе, думки роїлись про зовнішній вигляд, запах одеколону, чистоту взуття і подібні дурниці, аж поряд пригальмував Porsche Cayenne синього кольору. За кермом була Та з тією ж фірмовою посмішкою хуліганки.
Інструмент безпеки і небезпека водночас. Мені тепер не нудно жити.
Вона керувала просто неймовірно вправно. Подумав - а права водійські в неї давненько, хи-хи. Вона глянула йому в очі і, сміючись, сказала: