ЧАСТИНА 1. СЛЬОЗИ КРІЗЬ СОН

- Мені тут добре та безпечно. Я тут найкраща. Нікому нічого не потрібно доказувати. Не потрібно робити з себе ту, яка сподобається всім, - думала Вона, вдихаючи п'янкий аромат магнолій в сонячному саду.

Навкруги не було ні душі. І для Неї це був найкращий час, коли Вона була впевненою в собі на максимум.

Вона була вже не дуже юна, але завжди сприймала на свою адресу різкі та грубі слова оточуючих людей. Вона не знала, як з цим справитись, тому обирала втекти і бути якомога подалі від всіх. Таким чином, Вона могла заглушити свій біль та розпач,що Вона знову не виправдала очікувань.

Єдиним,хто її розумів, був вірний пес на ім'я Федір. Він любив спертися своєю мордочкою об її коліна та сумно дивитись в очі.

- Тільки ти розумієш мене, мій друже, - сказала пошепки Вона та погладила ніжно песика за вушком.

Вона закрила очі, легкий теплий вітерець віяв та підіймав її довге волосся.

Вмить Вона опинилась у високій будівлі, з великою кількістю людей. Зрозуміла, що Вона тут працює. Її поважають, довіряють якісь складні справи.

Стоп. Як це так? Це ніби паралельна реальність.

Але знову красиво одягнені люди посміхаються їй, про щось говорять, питають поради. Невже у Неї питають пораду? Так,це дійсно так.

Вона яскраво нафарбована, але зі стриманістю. Стильний одяг, високі підбори. Вона не впізнає себе. Невже це Вона?

Так, це Вона.

І посмішка сама по собі розпливається по обличчю...

Сильний шум.... незрозуміло звідки здійнявся...Вона відкрила очі і зрозуміла, що це був лише сон...

Сон...сон...сон...

І голосно заплакала....

Федір перелякано почав скулити та облизувати її обличчя...

А Вона довго плакала...зовсім не стримуючи себе...

Так, люба...Тобі це зараз так необхідно...Плач щосили, не тримай в собі...Ти жива, ти справжня, ти інша...