Розділ 10

Коли Стелла розплющила очі на дворі вже був ранок. Вона лежала на м'якій подушці, від якої йшов тонкий аромат його одеколону. Піднявшись на лікті, Стелла помітила, що лежить розкинувшись упоперек двомісного ліжка. Піднявши голову, глянула в панорамне вікно. З того відкривався дивовижний вид на висотні будівлі, що наче гори, височіли серед маленьких двох- чи триповерхових будинків. Вона бачила затоку і те, як на спокійній воді поблискували промені осіннього сонця. Бачила ліс, що красиво і велично височів на пагорбах за затокою, до яких чи не дотягнулась, чи не збиралася тягнутися рука досвідченого архітектора.

Сівши на ліжку, Стелла потерла очі. Її ноги торкнулися холодної підлоги й, зіщулившись, вона прибрала їх назад на ліжко. Озирнулась. Тільки зараз Стелла зрозуміла, що Рейгана поряд немає. Це не те щоб здивувало, але трохи засмутило її.

Повільно просинаючись, Стелла потерла лице руками. На її вустах сяйнула мрійлива посмішка, коли вона згадала вчорашню ніч. Та назавжди залишиться у пам'яті, бо хіба ж можна забути цей шквал емоцій, який їй довелося пережити? Все відбувалося наче вперше і було як у фільмах: на диво ніжно, але водночас розбавлено яскравими фарбами пристрасті, що накривала ліжко, раз за разом змушуючи їх обох тонути в бажанні, яке неможливо вгамувати.

З приємних спогадів Стеллу вирвала ледь чутна вібрація телефону, яка долинала з-під ліжка. Схаменувшись, вона швидко дістала мобільний. На екрані світилося до болю знайоме ім'я. Видихнувши, Стелла піднесла телефон до вуха і відповіла.

— Стелло, бісове ж ти дівчисько! — Не встигла вона й слова сказати, як з того кінця долинув розлючений голос Еріка. — Тільки не кажи, що те що я щойно дізнався — правда.

— Я не розумію, про що ти, — якомога спокійніше відповіла Стелла і поглянула у вікно.

— Про що я? Так, про що я? Здається я забув купити ранкову газету, адже там напевно на першій сторінці великими літерами написано "Рейган Ейлс знайдений у своїй квартирі мертвим", або "Смерть Рейгана Ейлса: вбивство чи випадковість".

— Ерік ...

— Що Ерік? У тебе мізки є?! Що я тобі казав, коли ти тільки починала працювати в мене?

Шеф звучав дуже сердито, але водночас Стелла чула якусь незрозумілу їй нотку співчуття.

— Щоб я не піддавалася своїм емоціям?

— Саме так! Щоб ти не піддавалася своїм емоціям! А що ти зробила? Ти піддалася їм! Піддалася цим триклятим, що б їх чорт забрав, твоїм емоціям! Стелло, ти мусила його вбити! Чуєш? Вбити, а не переспати з ним!

— Але... Еріку, я все тобі поясню, — почала Стелла, прикусивши вказівний палець. Він вичитував її так, ніби вона була маленькою дівчинкою, що нашкодила. Втім, зараз вона себе такою і відчувала.

— Ти мені все поясниш? Е-е-е ні, моя люба, зараз ти переріжеш йому горлянку і мені начхати хто тебе з ним бачив, ти просто зробиш це. Зрозуміла? — Його голос у мить став серйозним, впевненим. Злість ніби кудись зникла і він почав просто віддавати накази, які Стелла за контрактом мала беззаперечно виконувати.

— Але я…

— Ти мусиш його вбити. Я все сказав. Якщо ти цього не зробиш, це зробить інша. І я сподіваюся, їй не доведеться рятувати тебе, тому що я дуже не хочу псувати наші з тобою довірчі стосунки. Сподіваюся ти також.

— Чекай, інша? — І тільки слова злетіли з вуст, як Стелла помітила в будівлі навпроти відблиск прицілу. Хто-хто, а вона достеменно знала що це. Усередині все обірвалося.

— Стелло, не нароби дурниць, — останнє, що сказала Ерік, перш ніж вона скинула виклик.

— Як так... І його не вдасться врятувати?

Стелла проковтнула стогін розчарування й обернулася на двері. Вона знала, що Рей удома, десь з сусідньої кімнати до неї долинав його голос. І від цього їй ставало і спокійно, і тривожно одночасно. Тепер Стелла розуміла, що не зможе його вбити. Вона не хотіла, не могла себе змушувати. Не після того, як він дивися на неї вчора, що шепотів їй після того, як все скінчилось. Вони знали один одного так недовго, але це відчуття спокою… З ним не хотілося розлучатися навіть на секунду.

Вона мусила щось вигадати, якось врятувати його. Але як? Часу обмаль. Звісно Стелла могла вбити свою колегу й розкритися перед Рейганом… Але чи зрозуміє він? Чи прийме її після такого? Відповідь "ні" здалася Стеллі страшнішою ніж помста розлюченого зрадою Еріка.

Стелла знов глянула у вікно. Зупинила погляд там, де раніше бачила відблиск прицілу. Ні, хто б там не сидів, вона не дозволить нашкодити Рейгану. І хай це рішення підірве довіру між нею та Еріком, Стелла не могла відпустити Рея. Поруч із ним вона вперше за довгий час відчула себе живою та щасливою й проститися з цим так скоро не сміла і не стане. А ціна вже була неважлива…