Розділ 2.

Взявши себе в руки, я постарався заспокоїтися, поступово розкласти все по поличках, що, як і чому мені так щастить залазити у всілякі неприємності з початку року. Сортуючи в голові почуте і побачене, я спостерігав, як ельф по черзі обшукав усіх трьох людей. Зібравши щось у сумку, а також відклавши їх два мечі та інше приладдя окремо, він свиснув. З найближчих чагарників з'явився кінь чорної масті, з прив'язаними до сідла сумками.

- До речі, як твоє ім'я? Вибач, мені треба було відразу спитати, але твоя поява була для мене трохи несподіваною, як і твоє втручання. – звернувся він до мене.

- Мене звуть Олександр, можна просто Олесь. – сказав я, трохи подумавши.

- Олесь. - спробував вимовити він моє ім'я. - А мене можеш називати Геон.

Кінь підійшов до нього та ткнувся йому в плече. Ельф пошарпав його по гриві, переклав усе зібране у свої сумки, а в окрему сумку на сідлі склав мечі.

- Потрібно викопати яму та поховати їх, - вказав він на трупи, - тільки спочатку давай перев'яжу твою подряпину.

Я хотів, було вибухнути, та хто він такий, щоб тут командувати, хоча з іншого боку мені не було до кого звернутися за допомогою. Вдихнув, видихнув, заспокоївся. Подивившись на ельфа, я помітив, що в ньому було щось притягальне, чимось він нагадував мені мого діда, а може, всі старі такі. Діставши баночку з якоюсь маззю, Геон перев'язав мені ногу шматком білої матерії, зробив він це з такою спритністю, що я не встиг і відчути болю, потім щось пошепотів, приклавши руку до рани. Від дотику розлилося тепло, пов'язку зав'язав він туго, вона не заважала рухатися.

- Ну, нічого, - сказав він, - походи так, а потім дістанемося до місця, подивимося, як вона загоїться.

Діставши свою лопату, я викопав яму біля дерева, Геон у цей час привів коней нападників, перебрав їх сідельні сумки й двох відпустив. Яму викопав таку, як він сказав, два на метр і глибиною метр, виявляється, у них воїнів ховають сидячи, обличчям до сонця, що сходить. Чому так я не питав, голова тим часом була зайнята іншим.

Після того як поховали воїнів ми сіли на коней. Коня я бачив не перший раз, у мене сусід батьків мав пару коней, іноді він давав нам з сестрою покататися у вихідні. Тож більш-менш я міг їздити. Ми попрямували в бік гір. Нарешті, я зміг почати свої розпитування.

- А чому не до будов, що виднілися вдалині? - запитав я.

- Тому, що зараз не мирний час, йде війна – відповів ельф – ворогують два королівства за територію та вихід до моря. Тут, де ми зараз знаходимося, проходить лінія оборони. А там за горами знаходиться море Крейра. Його названо на честь останнього великого імператора цих місць, який правив 560 років тому, ззаду на велику площу розкинуті ліси моїх родичів, а за ними - каньйон смерті. Праворуч від нас, там, де ти бачив будови, і далі простягаються володіння самої імперії, далі на північ знаходиться і столиця Беркантер.

- А звідки ви це все знаєте?

- Я ріс у цих місцях, знав імператора, ми разом билися за цю імперію, – сумно сказав він, – це були великі часи.

- Скільки ж вам років? Хоча я читав книжки, що ельфи багато живуть.

- Як там не пишуть книжки, - посміхнувся Геон - але ельфи не вічні, вони також старіють, як і люди, лише з різницею в кілька століть. Наприклад, люди живуть десь сто п'ятдесят - двісті років, маги ж подвоюють роки, а ельфи в середньому до п'ятисот років, я маг і мій термін вже підходить.

- Тут все не так, як у нас! – тільки й зміг сказати я.

- Коли я був молодим, у нас з'явилася людина з іншого світу, що об'єднала розрізнені королівства, - продовжував ельф, - він згуртував, навколо себе багато рас, до тих пір розсварених, а також зібрав майже всіх воїнів рун, що лишилися. За його правління імперія процвітала, налагодилися торговельні шляхи, ремесла, навчальні заклади. Все було гаразд до певного моменту. Потім на сусідньому материку з'явилася загроза, у вигляді чорного чаклунства, почали відбуватися дивні події, з'являлися невідомі істоти, зникали люди, на тому материку почалися війни, повалили біженці в наш край. Він з усіма воїнами рун подався на розвідку і зник. Що трапилося нікому не відомо, пошуки результатів не дали. Через кілька сотень років в об'єднаних королівствах імперії нашого материка почали плестися інтриги, що й призвело до її розпаду та війни. Яка продовжуються і тепер. Колишні радники та друзі звичайно імператора намагалися утримати імперію, але знайшлися й ті, кому вона була невигідна.

- Десь я таке вже чув, – сказав я, – історія схильна повторяться.

- Що у вас таке теж було? – здивувався Геон.

- Ні, просто як не змінювався б світ, люди залишаються людьми, – філософськи зауважив я.

- Та ти маєш рацію, але я продовжу. - він усміхнувся. - У нас залишалася надія на браслет, який на тобі одягнений, він був у імператора, тільки через нього ми б могли знайти імператора в вежі магів. Але сліди губилися в іншому світі, дізнатися про те, що сталося, нам так і не вдалося. Ти можеш розповісти, як ти знайшов його?

- Так.

Нам вже залишалося половина шляху до гір, коли я почав свою розповідь. Вже темніло, сонце опускалося за край. Розповів я ельфу про свої пригоди та про те, як знайшов в руїнах млина підвал, а потім і скелет у ньому. З цього місця він вже розпитував мене.

- Ти колись потрапив у підвал, то нічого не відчув? - запитав ельф.

- Та начебто ні.

- Зазвичай воїни рун володіють магією та можуть поставити пастки або накласти закляття на вхід. Тобто може потрапити лише та людина, яка підходить під певні параметри. Мабуть, ти під них підійшов, інакше б ти нічого не знайшов і не побачив. Тебе не тягнуло на ті руїни?

- Я завжди любив старовину, цікавився нею, збирав її. Так що, нічого не звичайного я не відчув колись знаходився там. – хоча сам у цьому не був впевнений.

- Хто був цей скелет, ти знаєш?

- Так, це був мірошник, судячи з записки, що я знайшов його, звали Тірс.