Розділ 1

Тінь не помилився і цього разу. Водопій знайшовся саме в тому місці, де вказав слідопит. Така собі велика калюжа, приблизно метрів п'ять завдовжки і три завширшки. Але не на заболоченому ґрунті, а ніби в кам'яній чаші. Мені доводилося зустрічати такі й удома. Посеред злегка горбистої рівнини раптом випирає на поверхню скельна порода, яка здебільшого так і залишається розсипом каміння, а іноді — утворює ось таку западинку і крихітне озерце… що частково живиться підземними ключами, а частково — збирає дощову воду.

Ми вказали на водойму Синій Стрічці і, змішавши в купу вмовляння, прохання і накази, з бідою навпіл пояснили дівчині, що їй слід викупатися і переодягнутися. Найкраще допомогла демонстрація сорочки Тіні. Побачивши її, Синя Стрічка тут же, ні крапельки не бентежачись наготи, скинула лахміття, але у воду полізла тільки після мого грізного окрику та демонстрації кулака. Та й то так довго тупцювала на краю, що Тінь не витримав і злегка підштовхнув її в спину.

Синя Стрічка плюхнулася в озерце з таким вереском, ніби опинилася в гієні вогняній. Схоже, у минулому дівчина з водою не дружила. Але, зрозумівши, що нічого страшного з нею не сталося, вона невдовзі стихла.

— Гаразд, — Подорожник глянув на втікачку, що з явним невдоволенням сиділа по шию у воді і тільки чекала дозволу вийти. — Купання ми якось влаштували, а що з її волоссям робити? Вошами та гнидами там аж кишма кишить. А розчесати це… — слідопит махнув рукою, не в змозі підібрати слова. — Простіше зрізати під корінь.

— Іншого способу не бачу… — погодився Тінь. — А то й ми від неї запаршивіємо.

— Як би не образити?.. — невпевнено промовив Щек, остаточно втягнувшись у роль експерта з жіночого питання. — У селі обстригти дівчині волосся — це найбільша ганьба. Гірше й вигадати складно.

— Знаю… — знизав плечима цілитель Тім. — Але тут вибирати нема з чого. Здоров'я дорожче. Я потім трохи прискорю ріст волосся. Ця процедура схожа на лікування. Не складно… Через тиждень-другий коси по плечі відростуть. А поки що — у хустці походить. Все одно, крім нас, її ніхто не бачить. Та й взагалі, дівчинку, швидше за все, продали оркам у ранньому дитинстві, тож у її розумінні — ми її нові господарі, і порівняно з попередніми, дивно милосердні. Тож стерпить... Та й традиції людей навряд чи знає чи пам'ятає.

— Синій Стрічці холодно… — голос дівчини злегка тремтів.

Я квапливо сунув руку у воду і вилаявся. От ідіоти. Вирішили, раз літо — вода повинна бути теплою, а вона тут не так щоб крижана, але й на курортні води не тягне.

— Вилізай.

Вдруге повторювати не довелося. Синя Стрічка вискочила з озерця приблизно з тією ж швидкістю, що й потрапила до нього. Її аж трусило від холоду, але більше вона не поскаржилася жодним словом. Стояла, тремтіла і чекала наступних наказів.

Схоже, нові господарі виявилися не такими милосердними…

А міг би здогадатися спершу воду помацати, — був у мене схожий випадок. І теж влітку, коли ми з друзями ось так само, не питаючи броду, вирішили скупатися в лісовому озері. Тиждень спека стояла за тридцять, тож ніхто й подумати не міг, що на нас чекає. З води ми вилітали, як у прокрученій назад кінострічці. Стрибок в озеро, крик від нестерпного опіку холодом, і стрибок назад на берег. Добре дно виявилося твердим, не болотистим і було від чого відштовхнутися.

Цілитель Тім, як будь-який лікар, мав імунітет на дівочі принади, тому, не марнуючи часу і не соромлячись, швидко розтер Синю Стрічку якимись тут же зірваними травами. Шкіра в дівчини порозовіла, і навіть засвітилася, наче перламутр на сонці. Красунею, в моєму розумінні та урахуванні сучасного смаку, я б її не назвав, але, в цілому, дівчина виявилася доволі зґрабно збудована. А як на неймовірну худорлявість, то й дуже добре.

— Сідай… — Подорожник показав Стрічці на землю поряд.

Після нехитрих забав орків, вона нічого іншого й не чекала. Але коли сіла й спробувала лягти на спину, а цілитель притримав її за плечі, дівчина знову спробувала зіщулитися і прикрити голову руками. Причому проробила все це мовчки, без жодного слова скарги. Чи то засвоїла, що просити про помилування безглуздо, чи то орки, отримуючи задоволення від криків жертви, за це били довше і сильніше.

— Заспокойся... — Подорожник погладив дівчину по плечу і дістав ножа. — Боляче не буде.

Синя Стрічка подивилася на лезо, потім на нас і відкинула голову, підставляючи горло.

— Добре, — похвалив цілитель Тим. — Я не збираюся тебе вбивати, але так мені буде зручніше. Замри і не ворушись, бо ненароком поріжу.

Дівчина приречено заплющила очі.

Чи то Подорожник мав великий досвід, у тому сенсі, що обробляючи рани на голові, лікарям часто доводиться збривати волосся пацієнтам, чи так вийшло, але поголив він Синю Стрічку буквально миттєво. Усього кількома десятками точних та впевнених рухів. Не зовсім під «твердого горішка», але достатньо, щоб не залишити заростів, де могла б сховатися хоч якась зайва у господарстві живність.

Дівчина сиділа смирно. Схоже, незважаючи на всі запевнення Тіма, вона все-таки чекала смертельного удару по горлу.

Коли Подорожник закінчив стрижку і відступив убік, Стрічка ще якийсь час продовжувала сидіти в тій самій позі, як він її залишив. І очі дівчина наважилася відкрити лише після того, як колишня зачіска затріщала на вогні.