Розділ 15

Цирк поїхав, але циркулі залишилися.

Або з того ж репертуару: «Факір був п'яний і фокус не вдався».

Обурені глядачі у кількості пари сотень розлючених гоблінів готуються вимагати повернення грошей, а також — закидати артиста різними предметами… Винятково важкими і колюче-ріжучої дії. Ось тільки вождь насміється досхочу і дасть команду: «Фас»!

Але який молодець Ририг? Так обвести навколо пальця! Поважаю. Непересічна мужність і самовладання. Розуміючи, що живим від нас не втече, сплів на останок таку байку!.. А головне, як переконливо виклав! Навіть Свист купився. Заодно й помстився за себе. Якби я, користуючись збентеженням, одразу кинувся навтьоки — шанс нехай і не надто невеликий, але все ж таки був. А зараз, коли всі гобліни дивилися на мене — нізащо не вирватися. Та й куди тут тікати? Попереду багаття, навколо — озвірілі гобліни. Через них не пробитися, а добровільне автодафе в мої плани не входить.

Стоп? Чому власне автодафе? Я ж уже ходив крізь вогонь? Невже фортуна і цього разу простягла мені руку допомоги? І, додаючи здивування гоблінам, зробив крок у багаття.

— Ч-чорт!

Назад вискочив набагато швидше. Печеться, зараза! На жаль, це багаття як портал не працювало. Отже, прощатимемося. Он і Гирдрим заспокоївся. Зараз почнеться веселуха. Аби лише мої бійці в кашу не полізли, командира рятувати. І самі даремно загинуть, і мені не допоможуть. Прикро найбільше те, що своєю спонтанністю, не обдуманою остаточно дією я Титича підвів. Туго тепер Висілкам прийдеться... Самі вони з Хазяїном навряд чи зможуть домовитися.

Гирдрим підняв руку, і гобліни завмерли. Ох, як не хочеться вмирати.

— Ну, і чого ж ти хочеш взамін, Захисник людей?

Він щось запитав чи мені почулося? Братці, ущипніть! Що, я і мої сто сорок вісім слонів ще не заспівали останню пісню! Дякую тобі, Риригу, за боягузтво і довгий язик. Будемо жити…

— А чому ти думаєш, вождю, що я чогось хочу?

Гирдрим посміхнувся. Якщо я правильно зрозумів гримасу, що розсунула його губи і продемонструвала білизну ікол.

— Ти добрий ворог, людино. Я давно не веселився. Напевно, з того часу, як воїни мого клану перебили із засідки три маніпули гастатів разом із велитами. Мені буде дуже сумно, коли ми тебе вб'ємо. Але я велю жінкам співати та танцювати три дні поспіль, і смуток минеться. А питання твоє дурне. Якби Захисник справді хотів нашої загибелі, то не залишив би в живих Уруш-хаша, — неквапливо пояснив вождь, при цьому чомусь погладжуючи себе по животі. — Єдиного шамана, який може переселити до тіла немовлят душі воїнів. Та й ладанку з ними давно б уже кинув у вогонь. Хіба я не правий?

Звичайно ж, має рацію. Ось тільки підтверджувати здогадливість я не збираюся. Тим більше, що умови, яку Гирдрим від мене чекає, я ще не вигадав. Не встиг. Мариться щось, але поки занадто невиразно. А пісочок у клепсидрі сиплеться, думай голова — картуз куплю.

— Я пропоную поєдинок!

Ну так. На більше у мене все одно немає повноважень. Будь-які інші побажання будуть незаконними та підлягають оскарженню в Імператорському суді. Чи варто тоді город городити? Мабуть, вождь клану Лупооких чекав чогось схожого, бо відповів без роздумів. Точніше — уточнив.

— З якого приводу і від імені кого?

— Від імені Хазяїна.

— Знову цей Хазяїн, — скривився Гирдрим і невдоволено загарчав. — А де він сам? Я хочу з ним розмовляти!

— Хазяїн зараз зайнятий. Він перераховує свою череду. Але якщо ти хочеш…

Напевно, чекати на результати підрахунків троля у цьому світі було співзвучне ідіомі «після дощу в четвер», або «коли рак на горі свисне». Вожді переглянулись і погодились.

— Гаразд, люд, можеш говорити від його імені.

— Перше, — ви повинні визнати Висілки його власністю, — для переконливості я хитнув мішечком із душами, які там зберігаються. — Не забувайте, що село перейшло у власність тролів після того, як клан Лупооких програв свої права. Отже, поселення було нічиїм.

Мої слова Гирдримові дуже не сподобалися, але заперечити вождю не було чим. Застати людей зненацька і силою повернути втрачене майно йому не вдалося, а в імперському суді слово троля мало не меншу вагу, ніж гобліна. А якщо ще й люди підтвердять справедливість вимог...

— Навіщо тоді поєдинок?

— Хазяїну мало одних Виселок. Він хоче ще й Приозерне.

— Що?! Приозерне?!

— Тобі не почулося, Гирдриме. Але постривай скалити ікла. Хазяїн мудрий і справедливий.

Вожді і це проковтнули. Хоча все пізнається в порівнянні. Можливо, за їхніми мірками, троль і справді мудрий.

— Він пропонує поставити на кін Висілки проти Приозерного. Переможець отримає обидві села.

А ось цього вони явно не очікували. Напевно, тоталізатора тут ще не винайшли. Врахуємо на майбутнє.

— Тобто, — важко пережовуючи слова й думки, підвів межу Гирдрим. — Якщо ти переможеш мого найманця, то… — він знову задумався. — Скажи, людино, як тебе звуть?

— Владислав. А яка різниця?

— Троль багато тобі платить?