Розділ 11

Очі розплющуватися не хотіли. Їм так добре і спокійно було перебувати в колишньому стані, що спроба ворухнути повіками здавалася майже блюзнірською. Отак би й лежав до кінця часів. До речі… Цікаво: а як довго я ось таким чином валяюся? Якщо одразу не питати: чому і де?

«Менше півтори години… Вибач, Владе, не врахував, що ти й сам недавно був поранений, а випадок у Свиста дуже занедбаний. Ось і зачерпнув енергії трохи більше, ніж розраховував. Але хвилюватися не варто, всього кілька хвилин, і ти остаточно прийдеш до тями. Навіть зуби нити не будуть».

«Добре, я не в претензії»

Ще б пак, завдяки їм я майже всі події, що передували переходу в несвідомий стан згадав. І навіть більше. Про що відразу не преминув запитати:

— А навіщо цей сон?

«Не до нескінченності ж тебе в невіданні тримати. А випадок видався цілком підходящий. Батько має рацію — коли людина в безпам'ятті перебуває, з її свідомістю набагато простіше працювати. Словами мені все це набагато довше довелося б пояснювати. Згоден?»

«Ну так. Один раз побачити краще ніж сто разів почути. Але якщо все так, то значить Ти… і по воді, як посуху… І проказу лікувати, і мертвих оживити можеш?»

«Я — так. Але не забувай, що ти, не я, а лише людина… Навіть із моїми знаннями та вмінням. Банально життєвої сили не вистачить. У чому ти щойно міг переконатися. Запам'ятай цей урок міцно і не намагайся повторювати. Особливо після того, як ми підемо».

«А ви підете? — стривожено спитав я. — Зізнатися, звик ... Нудно без вас стане»

«Ну, не так швидко, — наче засміявся Еммануїл. — Побудемо ще трохи, з твого дозволу, звісно…»

«Та розважайтеся, мені не шкода… Тим паче — вигода взаємна. А про переміщення моє нічого не додаси? Тільки чесно?"

«Поміж нами брехня не потрібна та недоречна, — посуворів vip-дух. — Зокрема й загалом. Твоє переміщення — гра інших сутностей. Незважаючи на те, що християнська церква це заперечує, — чомусь вважаючи, що наявність інших богів якимось чином може применшити вплив Творця, — вони є. І мають цілком помітний вплив на структуру Світобудови. А оскільки, теж не є досконалістю, а тільки прагнуть цього стану, то й вчинки їх часом так само далекі від неї. Я міг би простежити: хто саме і з якою метою все це затіяв, але цим зроблю пряме і грубе втручання в твою долю. Що, своєю чергою, позначиться на долі безлічі людей, так чи інакше, вже пов'язаних із тобою. Не впевнений, що… е-е… такий вчинок буде розумний і коректний».

«А те, що ти сидиш у моїй голові чи ще десь, і ми запросто міркуємо про закони Світобудови, це втручанням не вважається? Як і відновлення напівживого рейнджера?»

«Вважається ... Але, не зовсім. Оскільки ти, прийняв нас добровільно, то ця подія вже була зумовлена. А щодо одужання Свиста... Спрощений приклад, людина, пішовши за дровами, знаходить у лісі сокиру. Імовірність того, що він стане знайденим інструментом зрубувати гілки набагато вища, ніж припущення, що він просто суне сокиру за пояс, а гілки продовжить ламати руками? Логічно? Ось і в тебе подібна ситуація. Знахідка була випадковою, а її подальше використання в міру розуміння цілком закономірно. І зовсім інша ситуація, якщо та сама людина, не маючи належних знань і навичок, змінить якість зброї, перетворить її, наприклад, на кресало, і — розпалить багаття».

«Натякаєш, що я можу по дурості весь ліс спалити?»

«Швидше, через незнання… Але, суть прикладу ти вловив правильно…»

«Угу. До речі, коли ми про богів заговорили, не поясниш мені принципи тутешньої теології? А то сам я нічого не зрозумію, а спитати незручно. Як, кому і де вони моляться?»

«Ніде й нікому… — ніби сумніваючись, чи варто посвячувати мене в таке блюзнірство, Еммануїл дещо забарився з відповіддю. — Владе, ми знову вторгаємось у заборонену зону. Я впевнений, що ти все дізнаєшся, коли настане потрібний час. Жителі цього світу зробили хоч і невірний, але цілком логічно обґрунтований висновок з постулату про всемогутність Творця. І вирішили, якщо Він усе знає, і все бачить — яка користь обговорювати з ним це ще раз? Адже кожен вчинок, кожна подія уже зумовлена волею Творця і ним же схвалені. То до чого зайві слова?.. Не роби, не думай чого не слід, от і не доведеться шкодувати про вчинене всупереч його волі. Приблизно так, загалом… І зупинимося на цьому. Теологічні суперечки та філософські дослідження, Владе, суть нескінченні, а на тебе вже чекають».

«Але, я ще хотів…»

— Отямився, нарешті, — судячи з голосу, хтось, невидимий через заплющені очі, був цьому невимовно радий. І щоб зробити хорошій людині ще приємніше, я з деяким зусиллям розліпив повіки.

Як виявилося, я лежав на ліжку, з мокрим рушником на чолі, а поруч, дбайливо нахилившись наді мною, сидів староста Дорофій.

— Змусив ти нас похвилюватися, Владиславе Твердиличу... Вже й не знали, що думати?

— Так, не розрахував трохи, — не став я нічого вигадувати, а просто використав пояснення Еммануїла.

— Зате Свист досі не вгамується… Ніяк повірити не може. То за водою біжить, то колоти дрова береться. А то й зовсім чудить — навприсядки йде. Я його у двір виставив, щоб не турбував... Адже ти його, без перебільшення можна сказати, з того світу повернув, пане... ммм, десятнику. Чи все-таки «вашсвітлість»?

«Жодна добра справа не залишається безкарною». Не я вигадав, не мені й заперечувати. Як і те, що найчастіше «горе саме з розуму». Перевищив трохи повноваження, понад необхідне, і вже злетів у очах старости в надхмарну височінь. Це ж ким він мене тепер рахує?