Розділ 9

Інтермеццо

Мудреці жартома стверджують, що жінки щасливіші за чоловіків тому, що частіше споглядають зорі… коли ми повертаємось до неба спиною. Вислів швидше вульгарний, ніж розумний, але раціональне зерно в ньому є. Саме там — у блискучій зірками, неймовірній далечіні — визначається доля не лише окремих людей, а й усього людства. І навіть можливо, що милість богів могла бути набагато щедріша, а — підступи куди милосердніші, якби небожителі постійно відчували на собі наш вивчальний і пильний погляд. А то, всупереч приказці, навіть жінки, судячи з особистого досвіду, частіше заплющують очі, ніж вдивляються у небеса.

Ось і зараз, там — куди, як багато хто вірить, вирушають праведні душі, у місці — де немає ні зла, ні насильства, де не має фізичного виміру часу і єдиний простір… Одним словом, десь в Обителі Богів — відбуваються події, внаслідок яких, як сподіваються самі мудреці, має народитися істина. Хоча, скептично налаштовані та обтяжені життєвою мудрістю попередніх поколінь, історики доводять, що найімовірнішим результатом виявиться бійка. Чому ні? Якщо ми створені за їхнім образом і подобою, значить, ніщо людське богам не чуже.

У кімнаті, що до дрібниць повторювала своїм виглядом традиційну світлицю в типовому мисливському будиночку (якщо не звертати уваги на те, що далекі стіни і стеля зникають у просторі), у зручному м'якому кріслі, що своїми габаритами впритул наближається до сімейства диванів, підібгавши ноги, сидів осанистий, солідний пан. Того розпливчастого віку, коли з першого погляду ясно, що чоловікові вже далеко за п'ятдесят, але, як не придивляйся, визначити наскільки далеко практично нереально. Занадто багато протиріч викликав його вигляд.

Все ще пишна, але зовсім сива шевелюра вказувала на поважний вік, але — акуратно підстрижені, густі рудуваті вуса і коротка борода одразу забирали у цієї цифри п'ять або й десять років. Сумні й розумні очі говорили про великий життєвий досвід, зате рельєфу пружних м'язів, що виразно надималися під вільною сорочкою, не посоромився б і молодий атлет.

З-під напівзаплющених вік сивий пан невідривно дивився на вогонь весело потріскуючий у каміні й уважно слухав свого співрозмовника.

На відміну від нього, другий чоловік виглядав значно молодшим. Високий, худорлявий. Навіть занадто... Але, це не був худорлявість людини, виснаженої хворобою або тілесною недугою, придбаною з роками тривалого освоєння цілого переліку проб і помилок предків, що називається наукою, а скоріше — витонченість танцівника чи легкоатлета. А довге темне волосся надавало його блідому обличчю риси благородного аскетизму.

— Вибач, батьку, але я тебе не розумію, — гарячкував він. — Скільки тисячоліть минуло відтоді, як їм буквально на пальцях пояснили: що і як треба робити, аби досягти необхідного результату — а який результат?

Він зробив паузу, красномовно розвівши руки.

— За цей час люди навчилися літати в космос, опускатися на дно океану, вбивати мільйонами собі подібних, а в очікуваному напрямку не просунулися навіть на крок. Більше того, сьогодні людство виявилося значно далі від, зафіксованої особисто мною, відправної точки. Ти розумієш, батьку, що це означає? Їх розвиток просувається негативним вектором! А ви з дідом спокійно споглядаєте цю картину загальної деградації та морального розкладання і нічого не робите. Вибач, але я з вами не згоден...

Молодий чоловік зробив швидкий рух рукою і вийняв з повітря повний фужер, до якого припав губами. Напився, клацанням пальців прибрав фужер і продовжив трохи спокійніше:

— Ще раз перепрошую, але така бездіяльність злочинна! Ми не маємо права ризикувати всією Світобудовою, потакаючи примхам всього лише одного з видів. Нехай і розумного.

— Напевно… — сивий чоловік, іменований батьком, відповідав повільно, ніби кожне слово він спочатку зважував, розглядав з усіх боків і тільки остаточно оцінивши, неохоче відпускав на волю. — Ти молодий, а отже — логічний, безапеляційний і… правий. Але, як усяка досконалість, Еммануїле, твоя промова не має нічого спільного з реальним життям. Знаєш у чому різницю між розумом і мудрістю?

Син здивовано підняв брови.

— Хіба це не синоніми?

Батько трохи посміхнувся.

— Розум можна розвивати та тренувати, спираючись на знання, запозичені в інших, а мудрість приходить лише з досвідом. Причому особисто надбаним.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Ти розумний, Еммануїле. Можливо, навіть розумніший за мене в твої роки, бо вивчив ще й мої помилки. І все ж таки збираєшся вчинити ту ж дурість, що колись зробили і ми з твоїм дідом. Де ж тут мудрість? Який сенс втретє робити те, що не дало очікуваного результату двічі. Хіба не доцільніше і розумніше спробувати знайти інший шлях?

— Але ж ви навіть не шукаєте! Ви просто чекаєте: чим усе скінчиться?

— Варіант спонтанності вже відрізняється від внесення коригувань. Але ти не правий — я думаю…

— Третє тисячоліття?

— Для Світобудови час не має значення. Важливо знайти прорахунок, зрозуміти де помилка... А виправити її уже елементарно.

Поряд з першим кріслом у повітрі з’явилася і загусла туманна хмара, затишно окутуючи стареньке плетене крісло-гойдалку і благообразного, зовсім прозорого старого, що сидів на ньому.