Розділ 4

Троль вже не спав. Тріск хмизу і важку ходу велетня було добре чути навіть звідси, з дороги. Видно, приставлені до нього, хлопці кинулися в село напрямки, через ліс — от ми й розминулися. А той, прокинувшись, насамперед їжу шукати став. Дивно, що сам у село не пішов. Мабуть, і справді молодий дуже, слухняний. Сказали старші чекати, от і терпить.

— Гей, Хазяїне! Покажися!

Хаща затріщала голосніше і швидше, і на узлісся вийшов троль. Слід зазначити, що на повний зріст він виглядав набагато вражаюче, ніж сидячи. Я взагалі сам не маленький. Майже два метри на зріст і піджачок ношу п'ять іксів чи більше, але встань я поряд з гірським велетнем, то виглядав би приблизно як БРДМ поряд з «Уралом».

— Хто тут? — він трохи пригнувся і голосно засопів, принюхуючись.

У тролів чудовий нюх, але зір так собі, як у собак.

  — Це ти, Той хто дав мені ім'я?

— Так, Хазяїне, це я.

— Ти приніс мені їжу? — троль ступив двічі й опинився на дорозі. Мені, щоб подолати галявину, знадобилося не менше п'яти кроків. — Не відчуваю запаху…

— Вибач, але стільки їжі, скільки може з'їсти великий і сильний троль, як ти, мені не донести. Пішли у село. Заколемо кабанчика, або барана заріжемо. А дорогою і поговоримо.

— Ходімо. Поїм і додому піду.

— Вже? — це мої плани не входило. — Ти поспішаєш?

— А чого чекати? — велетень брів дорогою зовсім неквапливо, але дав мені можливість зрозуміти: чому всі дівчата так поспішно забиралися до мене на коліна, варто було лише запропонувати піти прогулятися. Щоб триматися поруч із ним, мені доводилося майже бігти…

— Я здоровий... Хочу новим ім'ям похвалитися... Матір порадувати... Наречену собі вибрати...

— От добре, що нагадав, — ляснув я себе по лобі, ніби щойно згадав. — У мене хороша новина.

Велетень зацікавлено зупинився.

— Скажи, Хазяїне, а ти хочеш отримати ще краще ім'я?

— Ще краще? — недовірливо перепитав троль, морщачи чоло. — Так, хочу… А яке?

— Господар Двох Людських Село Відібраних В Бою У Гоблінів… Подобається?

— Гарно… — кивнув велетень. — Звучно… Відібраних… У бою… Я згоден… Показуй дорогу.

— Куди? — показник розумового розвитку підлітка, що стрімко зростав, збив мене з пантелику.

— Де відбирати? — стукнув кулаком об долоню троль. Звук пролунав такий, ніби палю молотом забивали.

— А, звісно, звісно… Обов'язково підемо. Але, усьому свій час. Спершу їжа. Хазяїн має бути великим і сильним. А для цього треба багато їсти.

— Матінка теж так каже, — погодився юний троль. — Добре. Спочатку — їсти, а потім — відбирати…

Ні, що не кажіть, а молодий представник сімейства печерних велетнів подобався мені дедалі більше. Схоже, доведеться змінювати початкову задумку на гуманнішу. Ну, як такого симпатягу кривдити? Все одно, що у дитини іграшку чи цукерку забирати.

* * *

Дивлячись на евакуацію Виселок, організовану Титичем, винахідник конвеєра винайшов би його вдруге. А Генрі Форд вдавився б від заздрощів, спостерігаючи за такою злагодженістю дій.

Вже попереджений хлопцями, він швидко зашкутильгав нам назустріч.

— Прокинулися вже, гм… Хазяїне? Як відпочили? — поцікавився ще здалеку.

— Дякую тобі, Той Хто Витяг ікло Вепря з моєї дупи, — упізнавши Титича, гулко промовив троль. — Я добре спав. Хочу їсти.

— Угу… — староста навіть не зморгнув оком, на тираду, що змусила на кілька хвилин завмерти всю округу. Та й потім ще, шарудіння голосів не змовкало досить довго, немов під ремінь передачі конвеєра потрапила жменя піску. — Ти дуже ввічливий, Хазяїне, але можеш звертатися до мене простіше. Наприклад, Той що Врятував мені життя. Або — староста. А то й просто Титич.

— Добре, Той що Врятував мені життя… староста… Титич, — поступливо погодився велетень і відразу повернувся до важливішого для нього питання. — Я зголоднів.

— Звісно, — кивнув Ярополк. — Все готово. Як тільки мене сповістили, що Хазяїн прокинувся, я наказав накрити стіл. Йдіть за мною…

Не знаю, який із Титича був вояка, але на громадянці він явно знайшов своє покликання. Коли тільки й встигав усі? За кілька десятків кроків від вежі, на поставлених на попа бочках, настелили дошки та сервірували похідний стіл.

  Для початку, навіть не сідаючи, троль схопив каплуна і повністю відправив у пащу. Потім, як пижом, придавив його там четвертинкою капусти і смачно захрумтів. Задоволено буркочучи, обійшов імпровізований стіл і важко опустився на спеціально підготовлений цілісний пень. Ковтнув води, так що відро одразу спорожніло на половину, і потяг у пащу канапку з салом. Мабуть, смак йому сподобався, бо довго не ковтав, задумливо жуючи, а потім узяв ще один бутерброд.

Запхнувши у себе третій шматок, він сонно покліпав очима і позіхнув. Вилив у себе залишки води з відра, а ще через хвилину, богатирське хропіння велетня, повідомило всіх про те, що Хазяїн задоволений і бажають спочивати.