Розділ 10

— А чому не можна було просто вдома посидіти? — поставив я запитання, що муляло мене, з того моменту, як ми, всім героїчним колективом, увійшли в кружало.

Заклад, напевно, отримав свою назву від слова «кружка», — посудина, що пускалася по колу. Чи від манери сідати навколо столу? Втім, без різниці, хоч забігайлівка «Вітерець». Суть від назви не змінюється.

Зовні — непоказний на вигляд п'ятистінок, над ґанком якого була прибита дошка з облізлим зображенням якоїсь тварини, що віддалено нагадує гусака-лебедя, який стоїть на одній лапі і навіщось піднявши другу, немов пес, що мітить територію. Усередині — цілком затишний і чистенький будиночок. На відміну від багатьох, бачених мною питних закладів третього тисячоліття. Без особливих приблуд, типу скатертин, серветок, фіранок та іншої галантереї, зате всі дерев'яні поверхні вишкріблені до натурального кольору, а кам'яні — оштукатурені та побілені вапном. А дуже обмежений контингент завсідників, у кількості трьох особин, складався виключно з моїх односельців.

М-да, враховуючи розміри зазначеного населеного пункту, навряд чи прибуток закладу був хоч трохи значним.

Радісна усмішка господаря, що кинувся назустріч нашій компанії, лише підтвердила припущення. Хоча, може, корчмар просто доброї душі людина, а крім усього іншого — сильно поважає старосту?

— Здрастуйте, Ярополку Титичу, — вклонився той тим часом. — Щось давно ви до нас не заходили. Що накажете?

— Псалом заспіваєш? — із найсерйознішим виглядом поцікавився староста.

— Псалом? — здивувався корчмар. — Е-е-е… А-а-а, жартуєте, так?

— Тоді навіщо дурниці питаєш, Вересе? — буркнув Ярополк. — Ніби не знаєш, навіщо до тебе приходять?.. Медку чи наливки я й удома випити можу. Наливай по парі кухлів на всіх.

— На всіх? — перепитав корчмар, окидаючи поглядом доволі пристойний натовп мужиків і хлопців, які, не соромлячись і не чекаючи на запрошення, вже розсідалися за столами.

— Старієш, бачу. Ще й на вухо став тугуватий… — співчутливо покивав староста, тягнучи мене за стіл, що стояв окремо. Менше розміром, розрахований максимум на шістьох. — Так, не шкодує нас Творець… Налий і собі заразом, бідолахо… Громада платить.

— Ого! — клацнув язиком Верес. — У нас що, свято якесь?

— Дуже поганий, — щиро засмутився Ярополк. — Вперше бачу корчмаря, який зовсім нічого про те, що відбувається навколо, не знає. Доведеться відписати до префектури, щоб заміну тобі підшукали, убогий ти наш. Іди вже за пивом і не ганьби перед десятником «барсів». А то Владислав Твердилич і справді, твоїм кривлянням повірить. Самому потім соромно стане...

Погляд корчмаря, що ніби ненароком увесь цей час вивчав мене, знайшов осмисленість і втратив рентгенівську складову. Схоже, така рибина, як десятник барсів, була не про його честь. Та й не міг він не чути про появу в селі «відставного» легіонера, який начебто підписався на посаду Захисника. Мені б ще хтось чітко пояснив: права та обов'язки цього самого Захисника. Крім тих, що я маю Пекельних Псів з найближчих печер виганяти.

Зобразивши шанобливий уклін, Верес перестав прикидатися недалеким простолюдином, та я й не повірив — у торгівлі такі типажі не прописуються, — прибрав звичну осанистість і велично пішов за стійку. А дві служниці, тим часом, хутенько забезпечили всіх учасників сафарі великими глиняними кружками.

— Пригощайся, Влад. Пиво не «столичне», але й не «маркітантське». Верес, хоч і любить простачком прикидатися, — закон шанує й імператорської пропорції дотримується. А ціна — дає його пиву необхідну витримку.

Напій і справді виявився чудовим. Не знаю, який продають маркітантки, не спромігся поки що, але всякі «бочки» та інші «стели» подавилися б від такого багатства післясмаку. Натурпродукт, однак. Чого вже там казати...

— І справді, чудове пиво…

— Ще б. Знаєш, десятнику, я зі служби списоносцем другої шеренги пішов і багато чого не розумію, але за те, що Імператор заборонив варити пиво всім, крім пивоварів, які пройшли спеціальне навчання і купили патент, а так само суворо наказав дотримуватися затвердженого ним особисто рецепту, я навіть на підвищення подушного згоден.

Угу, отже, на пиво тут державна монополія. Схоже, всі правителі, рано чи пізно до цього приходять. Ну що ж, добре пити не заборониш. Було б за що. А при помірних цінах, сходити в кружало, навіть приємніше, ніж самому бімбер (самогон) гнати.

— Скажи, Ярополку, — поцікавився я більш важливішим для мене зараз питанням, ніж виробництво пива. — Про яку напасть ти, недавно згадував. Порівняно з котрою, теперішнє полювання на вогняного звіра, легкою розминкою мені має здатися?

— Троль...

Я дивився на старосту, чекаючи продовження, але той явно вважав, що сказав цілком достатньо.

І що накажете робити? Адже Ярополк справді впевнений, що назвавши причину занепокоєння, він мені все пояснив. Причому, гранично ясно!.. Он як похмуро крутить у руках напівпорожній кухоль, навіть до пива охоту втратив.

Троль!

Але я, крім вигаданих письменниками мого світу деяких, цілком умовно прийнятих тактико-технічних даних для цього виду істот, нічого про них не знаю. Тим більше, якщо розмова зайшла про створінь не придуманих, а тих, що реально живуть. І, відповідно, зовсім не уявляю собі, чим вищезазначений троль небезпечніший за того ж Пса.