7

     Ми вечеряли у дружньому родинному колі. Я любила такі вечори. Шкода, що чоловіка поряд немає  . З ним би було веселіше. А після вечері я зателефонувала йому і ми довго-довго розмовляли про все на світі… А наступного ранку я помітила на підвіконні букет синіх квітів. Ніби двадцять років тому… І хто це так пожартував? Я ж розумію, що не від чоловіка, надто він далеко… Що ж, спробую вияснити. Але поставивши букет у воду, я знову поринула у спогади…

    ...Цілий день після випускного я страждала через Єгора і його ставлення до мене. А  увечері, не втрималась і пішла гуляти. Звісно, що всі розмови поміж дівчатами були про вчорашній випускний, який через грозу закінчився раніше, ніж передбачалось.

- Шкода випускників – вони не змогли зустріти сонце! – Сказав хтось із дівчат.

- А моя сусідка Оксанка, казала, що вони  сьогодні підуть сонце зустрічати. Ну і що, що на день пізніше. І, до речі, коралове плаття, Наталю, їй дуже пасувало! – Заявила одна з дівчат десятикласниці Наталці, яка минулого разу всіх запевняла, що колір плаття не пасуватиме до очей випускниці.

- Ну не знаю… Як на мене, то так собі… - Все ж не погоджувалась Наталя.

   Далі пішли суперечки про зовнішній вигляд випускників. А потім дійшли і до вальсу. Більшості сподобалось, як відтанцювали прощальний танець випускники, а особливо захоплювались танцем Єгора і Віки. І тут я вже не стрималась.

- А хтось бачив цього загадкового хлопця Віки? – Голосно спитала я.

- А ти що не бачила?

- То ти нічого не знаєш? – Посипалось звідусіль.

- Як тільки почалась гроза, я пішла додому. – Відповідаю.

- О! То ти таке пропустила!

    І далі дівчата почали розповідати, перебиваючи одна одну, що трапилось після цього вечора чи вже, можливо, ночі. Коли впали перші краплі дощу на землю, перші захвилювались музиканти – потрібно було швидко рятувати апаратуру. Фізрук для схованки люб’язно запропонував спортивний зал. А коли все було занесено і дощ посилився, вся молодь  із шкільного подвір’я теж перемістилась туди. Молодь почала грати якісь розважальні ігри. І тоді з величезним букетом квітів в залі з’явився хлопець Віки. Вона в цей час була поруч із Єгором. Хлопець цей, за словами дівчат, був ще красивіший за Єгора (хоча мені було це важко уявити). Так ось увійшовши в зал, хлопець ввічливо попросив декілька хвилин уваги. Коли всі затамували подих, чекаючи що буде далі, він покликав до себе Віку. Потім все, як у фільмах: хлопець щиро просить вибачення за запізнення, зізнається у коханні, стає на одне коліно, дістає каблучку і пропонує вийти за нього заміж. Запала мовчанка. Всі в очікуванні відповіді Віки. Тиша тривала кілька секунд. «Я…» - Почала говорити Віка. І тоді несподівано на весь зал пролунав голос Єгора: «Віко, не роби цього!». «Я… не вийду!» - Відповіла Віка і повернулась до Єгора, не взявши ані квітів, ані каблучки. «Та я ж тебе вб`ю!» - Вигукнув вже колишній хлопець Віки і кинувся до Єгора. Але в цю мить пронизливо загуркотів грім і відразу ж зникло світло. В залі всі заметушились. Серед цієї метушні все ще чулись погрози ображеного жениха: «Я все одно тебе знайду! Тебе ніщо не врятує!» Як далі закінчилась ця історія дівчата не знали. Бо всі почали розходитись по домівках. Але вони були впевнені, що продовження ще буде.